Ідея дострокових парламентських виборів восени цього року, озвучена речниками «Блоку Петра Порошенка» - це гра в «російську рулетку», але з апріорним програшем демократії, а може, й національного суверенітету

На сайті КМУ з'явилась дорожня карта Doing Business. Акуратно виписані 47 завдань з імплементації кращих практик якісного та ефективного регулювання, які сформулювала Група Світового банку. Підпис - Арсенія Яценюка Мета амбітна - ввести Україну до 20 найсильніших країн світу...Але з тією ношою «популізму», яку влада ніяк не спроможеться скинути з плечей, мало реальна, кажуть спостережливі експерти. Детальніше - в колонці автора «Дня» Сергія Грабовського.

«Кучмізм» повернувся. "Немає сенсу працювати» - вперше такі слова я почув за часів гіперінфляції, створеної урядом прем'єра Кучми. Вдруге - за часів президента Кучми та прем'єра Лазаренка. Втретє - тепер. 10 січня глава уряду Арсеній Яценюк у телепрограмі «10 хвилин з прем'єр-міністром» майже радісно повідомив, що житлові субсидії в Україні вже отримують понад п'ять мільйонів сімей.

Практично синхронно «Радіо Свобода» повідомило, що, за даними ООН, за межею бідності проживає понад 80% українців. Для Східної Європи ця межа встановлена у п'ять доларів щоденних витрат на проживання та продукти харчування на душу населення, або у 150 доларів на місяць. Щоб бути вище за межу бідності, самотній українець-працівник має отримувати понад 3750 гривень «на руки»; якщо йдеться про сім'ю з двох батьків та дитини, її сумарний чистий дохід повинен наближатися до 11 тисяч гривень на місяць. Що ж стосується показника так званого прожиткового мінімуму, то він в Україні становить 1,38 долара на день, - тоді як загальносвітовий поріг бідності (це включно з державами тропічної Африки) становить 2 долари...

Іншими словами, прем'єр Яценюк браво відрапортував про тріумфальний марш злиднів Україною, «нотаріально завірений» не лише статистикою ООН, не лише щорічним соціологічним опитуванням американської компанії Gallup International (згідно з ним, 2015-й - найгірший у соціально-економічному плані для українців із самого початку 1990-х), а й роздачею урядових субсидій.

Заплановані ж на цей рік підвищення тарифів неминуче врешті-решт зрівняють дві цифри - нинішню кількість злидарів в Україні за даними ООН і кількість тих, хто отримує від держави субсидії. Натомість - у зв'язку зі скороченням фінансування багатьох бюджетних сфер - число тих, хто витрачає щоденно менше 5 доларів, в Україні неминуче зросте...

Інакше кажучи, злидні опановують країну, і надовго. А злидні небезпечні передусім тим, що коли вони порядкують у хаті, то невдовзі катастрофічно й докорінно змінюють життя мешканців цієї хати, що свого часу образно описала Леся Українка у «Лісовій пісні»...

Із психологічного боку йдеться про втрату мотивації до праці, до чесного заробляння грошей.

«Немає сенсу працювати». Вперше такі слова я почув за часів гіперінфляції, створеної урядом прем'єра Кучми. Вдруге - за часів президента Кучми та прем'єра Лазаренка, коли для стабілізації фінансів майже припинили платити бюджетникам (і не лише їм) зарплати. Втретє ж почув зараз. Іншими словами, «кучмізм» повернувся - на рівні соціальних проблем пересічних громадян.

Штрих: моя дружина після Різдва у своєму рідному Дніпропетровську купила мені на базарі новеньку шапку з нутрії за дуже смішну ціну. Я начебто маю з цього радіти. Але... Водночас я добре розумію, що ціна цієї шапки має бути щонайменше вдвічі більшою, і продали мені її так дешево з тієї причини, яку назвав продавець (він же виробник): «Ніхто нічого зараз не купує». А це втрата мотивації до праці, це катастрофа внутрішнього ринку, яка неминуче обернеться масовим відчаєм тих, хто на ньому працює.

За цих умов будь-які вибори як інструмент демократії швидко втрачають свій сенс - забагато стане з об'єктивних причин охочих продати свій голос або віддати його не на підставі раціонального розрахунку, а на основі відчаю. Взагалі, демократія у країні, де більшість населення становлять злидарі, швидко йде до краху.

До речі, експерти Gallup зробили такі висновки: «Низькі оцінки якості життя, ймовірно, є симптомами незадоволення українців чинними політичними, соціальними й економічними проблемами, а також загальним невдоволенням у країні внаслідок конфлікту на сході України. Низькі оцінки якості життя з боку українців, найшвидше, зберігатимуться доти, доки в країну не повернеться економічна та політична стабільність». Видається, експерти Gallup дещо помиляються. Адже варто брати до уваги й чинник соціально-психологічної інерції. На момент приходу Гітлера до влади економічна ситуація в Німеччині поволі вже почала виправлятися, але масові умонастрої ще не встигли на це відреагувати. Тож Україні потрібні два-три роки економічних успіхів, поєднаних із «зачисткою» корупціонерів, щоб незадоволення владою та своїм життєвим рівнем у більшості жителів країни зменшилося...

У Грузії ж реформи Саакашвілі могли б мати стабільний успіх виключно за сприятливої світової економічної кон'юнктури та відсутності російської збройної агресії. До припинення реформ і зміни влади передусім призвело катастрофічне зубожіння більшості сільського населення та безпросвітні - у зв'язку з двома означеними чинниками - злидні значної частини городян. Власне, ще до російського нападу 2008 року, за свідченням професора Ярослава Грицака, приблизно треть грузинських дітей не ходила до школи через злидні батьків і приблизно стільки ж дорослих не могли собі придбати медичну страховку. Якби не війна та світова криза, ситуація мала б шанс за кілька років змінитися на краще, і число злидарів би зменшилося. Та після війни економічна ситуація в країні ще більше погіршилася - і горді грузини де-факто у своїй масі капітулювали перед Кремлем. Хто не хотів, той виїхав працювати за кордон чи намагається зараз безуспішно змінити чинну владу, яка за інерцією має значну підтримку. Втім, соціологи стверджують, що ця підтримка вичерпується - і хтозна, який популіст отримає шанси на виборах.

Відтак ідея дострокових парламентських виборів восени цього року, озвучена речниками «Блоку Петра Порошенка» - це гра в «російську рулетку», але з апріорним програшем демократії, а може, й національного суверенітету. Ці вибори внаслідок соціально-психологічних чинників неминуче матимуть наслідком катастрофічну поразку «партії влади» і дадуть чимало голосів прихильникам різних напрямів популізму, радикалізму і тоталітаризму (в тому числі й російського). Розрахунок ініціаторів виборів зрозумілий: вони (і не лише вони) думають скупити голоси зубожілого населення. Частково їм це вдасться. Але неминучим стає і дія чиннику суспільного відчаю, що може втілитися у прихід новітнього «Робесп'єра з гільйотиною»; причому ті, хто підтримував на виборах висуванців «партії влади» й олігархату, радо вітатимуть репресії «народних трибуналів» проти своїх обранців. Є сумніви, що такий перебіг подій оптимальний для подолання кризи в країні...

Іншими словами, у разі продовження урядової політики та стагнації на рівні масових злиднів Україна приречена на значні політичні потрясіння і в підсумку - на ще більші злидні. Що треба зробити? Я не маю рецептів на всі випадки життя, але знаю - на відміну від урядовців - куди врешті-решт призведе той шлях, яким вони ведуть країну.