На свята перебував в колі близьких та рідних на Західній Україні.

Розмови про Донбас відверто шокували мене. Незважаючи на те, що я міг розповісти багато чого цікавого і реального, дати людям купу нової інформації, виявилось, що ніхто цієї інформації не потребує.

Люди абсолютно сформовані у своїх висновках щодо повернення Донбасу: "залити бетоном", "встановити стіну", "хай з голоду здихають", "самі винні"...

При чому найбільше в цих твердженнях мене шокувала абсолютна переконаність в правильності позиції - щось дуже схоже на позицію людей, які з піною на губах розповідають про Хунту в Києві.

Жодної потреби в додатковій інформації, жодного сумніву і жодного бажання вести діалог формують нову проблему порядку денного: прийняття Донбасу назад.

Українська пропагандистська машина зробила дуже велику помилку в термінології "сепаратисти", під яку не просто попали бойовики, найманці, російські солдати, а й прості мешканці окупованих територій, щодо яких логічно було використовувати термін "заручники".

На жаль, тепер коли можливість припинення конфлікту і початку поступової реінтеграції стає все більш реальною (на фоні падіння нафти) виростає нова проблема: не готовність українського суспільства прийняти назад окуповані території та їх населення.

Це означає, що влада буде мати внутрішню дуже потужну опозицію крокам в цьому напрямку, і оскільки це політичне поле значне, ми побачимо там дуже багато політичних сил. Фактично, "прийняття Донбасу" може стати новим витком внутрішнього конфлікту.

Потрібно терміново міняти риторику і фокус. Потрібно говорити не тільки про війну, а й про людей, не про сепаратистів, а про українців, які мали нещастя стати заручниками окупантів.