Початок нового року свідчить, що трясовина донбаської проблеми може бути пройдена вже найближчим часом. Основні сторони політичного врегулювання конфлікту помітно заметушилися останніми днями і значно підвищили інтенсивність контактів одне з одним. Путін знову говорив з Обамою, Керрі зустрінеться з Лавровим, Нуланд із Сурковим, а Гризлов мав розмову з українським президентом.

Все це, з іншого боку, можна було б назвати черговою імітацією дипломатичного процесу, однак, схоже, цього разу в завершенні війни на Донбасі найбільше зацікавлена Росія, яка й педалює реінтеграцію окупованих територій назад до України. Якщо згадати впевнене становище Кремля два роки чи навіть рік тому і порівняти його з ситуацією, в якій Москва опинилася сьогодні, ця гіпотеза стає все більш очевидною. Якомога швидше переламати хід подій Росію змушує калейдоскоп чинників, пролонгація яких зробить економічний і соціально-політичний крах путінського режиму незворотнім.

Найбільшою проблемою економічного характеру для Росії є падіння світових цін на енергоносії. Нафта еталонної марки Brent, від якої залежить ціна на російську нафту Urals, сьогодні торгується вже по $29 за барель. В умовах відсутності доступу до американських видобувних технологій і міжнародних кредитів видобування чорного золота дуже скоро може стати для РФ просто нерентабельним. До того ж обвал нафтових цін тягне вниз і ціни на газ, який вже відмовилась купувати Україна. Непросто Москві і з транзитом голубого палива: проект «Сила Сибіру» з Китаєм провалений, «Південний» і «Турецький» потоки не спрацювали, «Північний потік-2» заблоковано, а Київ підвищує плату за послуги своєї ГТС. Дешева нафта і газ стрімкими темпами знецінюють російський рубль, виснажуючи резерви Центробанку і погіршуючи добробут росіян. За інформацією Мінфіну РФ протягом 2015 року відтік капіталу з країни склав близько $80 млрд.

Славнозвісний «поворот на Схід» також виявився лише пропагандистським кліше, оскільки, за даними Головного митного управління КНР, за підсумками минулого року товарообіг між Росією і Китаєм знизився майже на третину - на 27,8% (більше $60 млрд.), і, як прогнозує китайська сторона, продовжить падати у 2016-му році.

«Пояс нестабільності» біля кордонів Росії, що охоплює Абхазію, Південну Осетію, Придністров'я та Донбас коштує Москві, за підрахунками експертів російської Вищої школи економіки, близько $5 млрд. на рік. При цьому лише на Донбас у минулому році було витрачено майже $2,2 млрд. У свою чергу, минулорічний бюджет окупованого Криму склав 140 млрд. рублів, з яких лише 20 млрд. півострів заробляє сам, все інше - дотації з центру.

Близько 20 млрд. рублів Путін витратив за кілька місяців війни у Сирії, головним результатом якої став не менш дорогий конфлікт із Туреччиною. І, судячи з ситуації на Близькому Сході, це лише перші мізерні витрати в порівнянні з тими ресурсами, яких потребуватиме подальше перебування Росії у вибухонебезпечному регіоні.

Пухлиною на тілі російської економіки залишаються західні санкції, які разом зі здешевленням нафти завдають країні збитки у розмірі $140 млрд. на рік. При чому це тільки офіційні дані того ж Мінфіну РФ.

Крім того, в умовах скорочення резервного фонду на 2 трлн рублів у 2015-му році, Росія витрачає щорічно $1,4 млрд. на пропаганду, займаючи за цим показником перше місце у світі.

Нарешті, просів і фундамент геополітичної могутності Кремля - оборонний бюджет, який в цьому році не виросте вперше за пів десятиліття. Тож в умовах зміцнення обороноздатності України про військовий план захоплення «молодшого брата» Москва може забути.

Тому інстинкт самозбереження змушує Кремль задкувати, насамперед, у питанні Донбасу. Російська влада добре розуміє, що продовження західних санкцій ще на рік-два спричинить в країні колапс, відтак треба негайно щось вирішувати, аби вже в липні цього року економічні обмеження були зняті. Звідси і пропозиції Москви, які Гризлов привозив до Києва, і вся ця жвава метушня в дипломатичних колах.

Тепер в України з'явився реальний шанс повернути Донбас, але поспішати не варто, оскільки нині час грає на нашому боці. Росія сьогодні не в тому становищі, щоб диктувати нам свої умови і ставити ультиматуми. Вимога української сторони щодо повернення контролю над кордоном перед виборами на Донбасі, амністією та змінами до Конституції має звучати категорично і не передбачати коректив. Адже без перекриття східного кордону суверенітет України на окупованих територіях не відновиться, що автоматично унеможливлює там будь-які вибори і «процес всеосяжного політичного врегулювання конфлікту», як записано в тексті Мінських угод. На відміну від Москви, в Києва є час і підтримка для того, щоб відновлення територіальної цілісності України відбувалося в єдино можливий правовий спосіб, а не так, як подобається Путіну.

Скептики можуть заперечувати бажання Росії закрити проблему Донбасу, оскільки навіть під час нинішніх переговорів бойовики продовжують обстрілювати українських військових на лінії зіткнення. Та це не більше ніж трюк Москви, яка у такий спосіб намагається показати, що не контролює донецьких сепаратистів, тому, якщо ми хочемо повного припинення вогню, то мусимо розпочати з ДНР/ЛНР прямий діалог, на якому вже давно наполягають у Кремлі. Такий крок цілком зрозумілий, адже на фінішній прямій Росії треба вийти сухою з води і, кінець кінцем, завершити свою агресію у вигляді припинення громадянської війни в Україні.