Свято Водохреща, що відзначається 19 січня, має й іншу назву - Богоявлення. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду - про це та багато іншого у заключному випуску циклу розповідей "Від Романа до Йордана" від редакції UAINFO.

Як співається в коляді: «А той третій празник - Святе Водохреща». Хрещення Господнє - третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.

Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята - Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець - в голосі, Син Божий - у плоті, Дух Святий - у вигляді голуба.

Обряд Водохреща та свячена йорданська вода

Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі - «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували - теж з льоду - престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок - «царські врата».

До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці - рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми - чи то верхи, чи то саньми - набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней - «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується і може довго зберігатися.

Здавна вважається, що купання на Водохреща сприяє зціленню від різних недуг. Жорстких правил, як треба купатися, немає. Але, як правило, купанням є триразове занурення у воду з головою.

Однак пам'ятай, щоб не нашкодити здоров'ю, занурюватися в ополонку без підготовки не варто. Перш ніж зважитися на занурення в ополонку, бажано пройти кілька процедур загартовування, поговорити з досвідченим фахівцем, наскільки доцільна така процедура для тебе.

Наступного після Водохреща дня (20 січня) люди справляли "посвятки" - тобто переходили до звичайного трудового ритму, та відзначали свято Івана Хрестителя.  Планувалась робота по господарству, господині діставали свої починки (полотно, нитки й ін.), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, "щоб лихий ниток не плутав". З посвяток (20 січня) вже знімались табу на відвідування корчми чи шинку, які діяли в Свята ("бо вода не посвячена").

Після Йордану наступали кількатижневі м'ясниці, під час яких ще можна справляти весілля і співати пісень. Після м'ясниць наступає найсуворіший Великий піст. Про нього кажуть так: "Великий піст усім притисне хвіст".