Після публікації моєї статті в "Дзеркалі тижня" з критикою так званого "конституційного процесу" (а насправді процесу встановлення суперпрезидентської влади) проти мене почалась кампанія цькування (ось лише кілька дописів - за авторством пана Юсова і пана Дністрового). Як і годиться президентським опричникам, відповідь була дана не по суті критики, а за темником з Банкової.

Мудрою відповіддю "темниковим" достойникам було б ігнорування. Саме так я і збиралася вчинити. Але мої переслідувачі використали один аргумент, який симптоматичний взагалі для нашої політики: звинувачувати у роботі на "кримінальний режим Януковича". І на цей закид слід уже дати відповідь захисникам президента Порошенка, колишнього міністра економіки "кримінального режиму" і автора сучасних "конституційних" інновацій.

Критика (і похвала) людини має рацію, якщо оцінку дано діям і наслідкам. Так і щодо цього аргументу - важливо дивитись, що робила я (і пан Порошенко, і інші люди, які з 2010 по 2013 працювали на державу Україна). За свої дії та їх наслідки я несу повну відповідальність.

Так склалося, що в моєму житті, як і в житті кожного громадянина України, були президенти Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Ющенко, В.Янукович... Тепер от є президент П.Порошенко. Для мене всіх цих людей об'єднує одне - за часів їхнього президентства завжди існувала та існує держава Україна. І завжди був конституційний процес і Конституція, довершеність, правову визначеність та справедливість якої я вважаю надзвичайно важливою. Над конституційними питаннями я працювала при В.Ющенку, В.Януковичу, П.Порошенку. При В.Януковичу - в основному з Президентом Л.Кравчуком. Не зважаючи на різність їхніх підходів та поглядів, намагалася впроваджувати принципи верховенства права і демократії.

Однак тут питання зараз не в мені. А у тому, чому я при Януковичі займалась тим же самим, чим займаюсь нині, за часів Порошенка - пояснюю, що не можна змінювати Конституцію на догоду зовнішнім силам, що не можна закладати у Основний Закон власні інтереси лідера, що негоже змінювати Конституцію у нелегітимний спосіб... Не гоже вкотре знищувати Конституційний Суд та ґвалтувати Конституцію. 

Принагідно дякую за кілька нових власних відкриттів.

Відкриття перше: якась таємна ШВП

По-перше, завдяки блогу на "УП" пана Андрія Юсова, я дізналась, що в Україні існує ШВП (це не лайка, а скорочена назва Школи відповідальної політики), де він є директором. Щоправда, школа ця таємна - згадувань у відкритих джерелах про неї нема. І це зрозуміло, бо відповідальна політика у наших реаліях - заняття для гурманів...

Відкриття друге: талант завжди проб'ється

Це відкриття - з царини поезії та мистецтва. Доля подарувала випадок дізнатись про "есеїста, романіста, члена українського ПЕН-клубу та Асоціації українських письменників" (відчуваєте велич?) Анатолія Дністрового.

Дізналась я про цю непересічну творчу особистість, знов-таки завдяки блогу пана Анатолія на "УП".

Відкриття третє: інтелектуальні близнюки

Отже, наступне відкриття - і директор примарного учбового закладу, і есеїст-романіст, виявляється, активно цікавляться конституційним процесом! Що приємно: обидва автори - і очільник ШВП, і член ПЕН-клубу - присвятили свої дописи моїй скромній персоні. Але про це - згодом. Зараз повертаюсь до переліку одкровень.

Нарешті, головне, майже езотеричне: обидва достойники, попри зовсім різні професійні сфери... мислять майже ідентично! Читаючи їхні останні дописи, складається враження, що Андрій та Анатолій є або інтелектуальними близнюками, або дисципліновано списували з одної шпаргалки. Нині такі папірці називаються "месідж-бокси" (прогресивна президентська команда вирішила відійти від ганебної практики "темників", надавши їм цього модного звучання).

Та не тільки у темряві розумового процесу, а і у часі збігаються їхні доробки. Есеїст-романіст спішно опублікував свій допис на УП одразу після директора ШВП! Озаріння впало водночас. Навіть заголовки в них ідеологічно-ідентичні: "Експерти доби Януковича - знову в моді?" (варіант Андрія Усова) і "Чому діячам часів узурпатора краще помовчати?" (більш поетичний у виконанні Анатолія Дністрового).

Це вони про мене, як ви розумієте.

Відкриття четверте: абсурдопереклад

Синхронний праведний гнів "політика" та "письменника", майже як у 1937 році.

А ті, хто писав їм шпаргалку, чи не мали часу, чи не вичавили із власної фантазії аргументів по суті конституційних питань. Тому "месидж-бокс" директору ШВП та митцю дали однаковий з тим, який дають звичайним інтернет-троллям. Які вже другий рік поспіль будь-яку спробу фахово аналізувати законотворчі процеси в державі, намагаються "відбити" воланнями про "зраду" та про мою начебто визначну роль у формуванні політики Віктора Януковича.

Я все ж вдячна панам Юсову та Дністровому за сумлінну трансляцію "бокса" - це дає мені можливість нарешті поставити крапку в тужливих роздумах про цей "повний сюр" (дякую пану есеїсту-романісту за вдалу характеристику).

Відкриття п'яте: не довіряйте "месідж-боксу!"

Скажімо, пану "директору ШВП" (митця можна пробачити) за статусом і фахом, доцільно було б перевірити надану "компру", а не бездумно повторювати те, що передали "зверху".

Не буду зосереджуватись на мантрах про "зраду" - від цього вже нудить пів-країни.

Що ж до решти "претензій", які дисципліновано протранслював керівник ШВП із так званого "месідж-боксу", доведеться зробити для нього невеличкий історичний екскурс.

1. "За часів Януковича пані Марина захищала нардепів з Партії регіонів, які під час голосувань відкрито, нахабно і безкарно порушували Конституцію. Підтримувала президента, який підписував закони, за які фізично голосували кнопкодави, а не належні 226 депутатів" - чеканить пан Юсов.

У відповідь хочу нагадати, що напередодні 16 січня 2014 року я в прямому ефірі закликала парламентарів не голосувати за сумновідомі "диктаторські" закони через їх нелегітимність.

Це легко знаходиться у гуглі.

Фахівець з "відповідальної політики" повинен знати про такі речі, бо вони не з "месідж-боксу", а були насправді.

2. "Крім того, пані Марина опікувалася питаннями конституційних змін і представляла Україну у Венеційській комісії, де створювала позитивний імідж "гаранту", який фактично узурпував владу в державі" - ображається на мене директор ШВП.

Насправді президент Янукович не мав щастя від мого представництва у Венеційській комісії. Тому скориставшись нагодою (скінчився термін повноважень), прийняв у 2013 році рішення подати іншу кандидатуру на члена комісії. Основними причинами стали мої позиції, зокрема, щодо судової реформи та з сумновідомого мовного закону (думку щодо останнього я, до прикладу, виклала на УП, будучи радником президента).

P.S. Ще раз нагадую для людей думаючих і патріотичних: стаття, яка змусила владу замовити цей "сюр", називається "Конституційна реформа: непродуктивний процес з продукування помилок", вона опублікована у газеті "Дзеркало тижня".


Спеціально для керівників "інформаційних військ" на Банковій

Я і надалі буду аналізувати конституційний процес в Україні, шукати та пропонувати шляхи нового суспільного договору, який так потрібен Україні. Тож бажано у подальшому для "інформаційних спецоперацій" підбирати більш фахових та авторитетних опонентів.