Вирубування лісів, безконтрольне добування природних ресурсів, знищення родючих ґрунтів, забруднення природного середовища наближають нашу країну до екологічної катастрофи. Смертність немовлят віком до року в Україні є однією з найвищих у світі. Кризовий стан довкілля та пов'язаний з цим чинником вплив на здоров'я населення становить загрозу національній безпеці України.Але для політичної еліти України проблеми збалансованого природокористування, екологічної безпеки та збереження природи не є пріоритетними. Щоб це зрозуміти, достатньо поглянути на нашу «делегацію», яка в грудні минулого року відвідала міжнародну конференцію з питань клімату в Парижі. Забігаючи наперед зауважу, що це був дуже важливий захід - участь у цьому саміті взяли майже 200 країн. Угода, проведена в рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату - це історична подія, всі країни-члени ООН взяли на себе низку зобов'язань щодо запобігання зміни клімату. І мова йде не про тимчасові заходи, бо впровадження такої політики - мета наступних десятиліть в глобальному масштабі. Так от, коли я приїхав на саміт, то був шокований. Делегація України налічувала... шість чоловік! Для порівняння - від Китаю було чотири сотні делегатів. Від нас разом з Президентом приїхав виконуючий обов'язки міністра Сергій Курикін. Петро Порошенко блискуче виступив, розповів про проблеми і перспективи на засадах збалансованого розвитку, говорив про Донбас. А от у нашого «галузевого» т.в.о. міністра Курикіна цікавість до події скінчилася разом із промовою Порошенка. Він поїхав одразу після його виступу і українська делегація цілий тиждень була без голови. В той час, як щодня одночасно відбувалося більше двадцяти важливих заходів! До фахівців, які представляли Україну, питань нема. Завдяки втручанню комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, делегація України була посилена і працювала день і ніч. Але участь у таких заходах потребує ретельної підготовки та організації на зовсім другому рівні. Тільки тоді ми на рівних можемо вирішувати дуже важливі питання екології як для Україні, так і для всього світу.

Як сьогодні міністерство екології вирішує проблеми хоча б нашої держави, не кажучи вже про участь у світових глобальних програмах? Кадрова політика, що ґрунтується лише на врахуванні політичної приналежності кандидатів (політичне квотування), призвела до вимивання фахівців із системи державного управління у сфері охорони довкілля. Керівники Міністерства екології та природних ресурсів України дуже часто зовсім не мають досвіду природоохоронної роботи, а їхня ціннісна орієнтація взагалі не пов'язана зі збереженням довкілля. До цього часу від Міністерства екології та природних ресурсів України до Верховної Ради не подано жодного законопроекту, який би стосувався імплементації природоохоронних директив та регламентів Європейського Союзу, які нам треба впроваджувати відповідно до Угоди про асоціацію! Навіть так звані «кіотські» гроші, отримані від продажу квот, ми частково повинні повернути японцям - бо, бачте, не використали їх! Згідно із японським законодавством, ми мали використати отримані кошти до березня 2016-го року. А зараз близько 1,5 млрд грн. підлягають поверненню Японії, оскільки ми ними не скористалися. Відповідне розпорядження Кабінету міністрів України про повернення коштів від 16 грудня вже вступило у дію.

Треба зазначити, що сьогодні державне управління в сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів є малоефективним. Після впровадження в Україні у 2010-2013 роках так званої «адміністративної реформи», істотно змінилася структура та повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища. Була ліквідована Державна служба заповідної справи, згорнуто роботу структур, які забезпечували міжвідомчу координацію, наприклад, Урядові комітети, Міжвідомчі комісії, Міжвідомчі робочі групи та інше. Відсутність на інституційному рівні структур, відповідальних за інтеграцію екологічної політики, створило загрозу невиконання або неналежного виконання Стратегії державної екологічної політики до 2020 року та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища до 2015 року. Територіальні органи Мінприроди були також ліквідовані, що унеможливило реалізацію державної екологічної політики на регіональному рівні і розв'язало руки місцевим «князькам» для хижацького використання та привласнення природних ресурсів. В Україні набрала силу лобістська практика бізнесових структур, спрямована лише на те, щоб зменшити кількість природоохоронних вимог для своєї діяльності.

Для того, щоб зупинити процеси деградації системи державного управління у сфері охорони довкілля, необхідно розпочати комплексне реформування всієї природоохоронної галузі. Основними його напрямками мають бути інтеграція екологічної політики в місцеві, регіональні та галузеві політики, виконання зобов'язань у рамках багатосторонніх угод з охорони довкілля та ощадливе використання природних ресурсів відповідно до цілей збалансованого розвитку, інституційні реформи, перерозподіл повноважень між центральними органами виконавчої влади та місцевими громадами. Таке реформування стосується не лише законодавства, хоча це ключове для парламенту питання. Це стосується структури побудови всієї природоохоронної галузі, а саме розподілу функцій. Сьогодні екологічну політику, тобто законодавство, нормативні акти і стандарти розробляє той же орган, на який покладено і контролюючи функції - видача ліцензій на поводження з небезпечними відходами і видобування корисних копалин. В підпорядкуванні у міністерства знаходиться Державна екологічна інспекція, яка або перевіряє, або ні. Таке поєднання функцій політики, контролю і господарювання створює корупційні можливості для використання природних ресурсів не в інтересах народу України.

Потрібно розмежування сфери дії екологічної політики, державного контролю та господарської діяльності, оскільки при цьому зменшується вірогідність розвитку корупційної складової. Питання екологічної політики та формування стратегії збалансованого розвитку мають бути виключно в компетенції Міністерства як центрального органу виконавчої влади. Всі контрольні функції за використанням природних ресурсів слід об'єднати в одну природоохоронну. І нарешті, функція господарювання має бути розділена між окремими державними структурами: НАК «Ліси України», НАК «Води України», НАК «Земельні ресурси України», НАК «Корисні копалини України», тоді ці структури зможуть нарівні з іншими брати участь у тендерах, сплачувати податки та будуть підпадати під контроль загальної природоохоронної інспекції. А створення Державної природоохоронної інспекції України дозволить забезпечити загальний державний контроль за дотриманням екологічного законодавства у сфері охорони довкілля та використанням природних ресурсів, уникнути розпорошення функції екологічного інспектування між різними центральними органами виконавчої влади. Взагалі, створення нових державних агентств і перерозподіл повноважень існуючих центральних органів виконавчої влади необхідні для виконання актуальних інтегрованих природоохоронних функцій. Зокрема, доцільно створити Державне агентство природоохоронних територій, Державне агентство поводження з відходами, Державне агентство техногенної та екологічної безпеки. Зважаючи на всесвітню занепокоєність негативними наслідками змін клімату та їхнім впливом на Україну, необхідно створити Державне агентство з адаптації до змін клімату та передати йому функції ліквідованого Агентства екологічних інвестицій. Україна має зобов'язання перед світовою спільнотою зменшити кількість викидів парникових газів, для чого необхідна модернізація промислових потужностей, залучення інвестицій та підвищення енергоефективності у житловому і виробничому секторах. Треба почати використовувати енергоефективні, енергозберігаючі технології, які зменшать викиди у навколишнє середовище.

Важливою складовою реформування природоохоронної галузі є економічні механізми природокористування. Всі європейські директиви спираються на принцип «забруднювач платить» (рolluter pays principle), згідно з яким той, хто забруднює, відшкодовує збитки, завдані довкіллю. У будь-якій сфері промисловості має бути створений фонд відшкодування негативних наслідків довкіллю. Під час розроблення кар'єрів слід відразу закласти кошти на рекультивацію земель, у разі будівництва атомної електростанції - на виведення її з експлуатації. Також необхідно забезпечити економічні преференції підприємцям, які ощадливо використовують природні ресурси. В європейських країнах давно запроваджено принцип підтримки екологічно дружнього бізнесу, наприклад надання «податкових канікул» чи здешевлених кредитів. Якщо підприємство заощадило 1000 кВт електроенергії, наступні 1000 кВт воно сплачує за нижчою ціною. Крім цього, зменшення економічного навантаження на підприємства приваблює інвестиції, які в умовах воєнних дій та економічної кризи є вкрай необхідними.

Таке розділення повноважень, на мою думку, надасть можливість збудувати нову інтегровану систему управління та уникнути корупційних схем. Метою цього реформування має бути покращення стану довкілля та кардинальна зміна ставлення до екологічних проблем. Крім того, розподіливши функції, ми уникнемо не тільки корупційних схем, а й ігнорування на державному рівні реальних проблем, які є сьогодні у природоохоронній галузі. Тому що сьогоднішня «екологічна» структура, зі змішаними функціями не в стані розробляти та втілювати повноцінні, довготривалі програми зі збереження довкілля. В свою чергу саме такі програми - це те, що стосується кожного українця, бо великою часткою таких програм є також енергозберігаючі технології, за рахунок яких вже сьогодні кожна родина могла б значно економити на зростаючих тарифах ЖКГ, мати теплу оселю, дихати чистим повітрям, пити незабруднену воду та вживати здорову їжу. В цьому питанні дуже позитивною виглядає реакція міжнародної спільноти, яка готова надати Україні необхідну допомогу. Але перед тим, як просити допомоги, треба зрозуміти, чи може та державна система, яка займається питаннями екології сьогодні в Україні, впоратися із поставленими завданнями? Я не просто так згадав нашу «делегацію» на міжнародному саміті, та проекти законів, які суперечать чинному природоохоронному законодавству і не відповідають європейським стандартам. Отже відповідь очевидна, що ні. Попереду ще довгий шлях наближення національної системи охорони довкілля до європейської відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, створення нової моделі інтегрованого управління природними ресурсами відповідно до вимог законодавства Європейського союзу. Лише впровадження цих засад за участі інститутів громадянського суспільства, органів влади на національному та місцевому рівнях, науки і екологічно дружнього бізнесу забезпечить здорове навколишнє середовище та сприятиме виконанню міжнародних зобов'язань.

Звісно, що сьогодні в країні дуже багато проблем. І за важким та трагічним сьогоденням, в боротьбі за існування держави, боротьбі за банальне виживання в складній економічній ситуації, дещо випускається із виду. І в той час, коли до реформування інших державних інституцій прикута увага як суспільства, так і ЗМІ, реформування природоохоронної галузі залишається за лаштунками «цікавості та важливості». Але треба розуміти, що те, на що ми сьогодні заплющуємо очі, вважаючи «другорядним» - це бомба уповільненої дії. І насамперед - для самої України.