Останнім часом прийнято повсюдно критикувати владу вищу (позаочі, на кухнях і в тролейбусах) і, не соромлячись, висловлювати своє презирство до дрібних і середніх чинуш. Однак саме їм потрібно кланятися в ноги за все, що вони роблять.

Насправді я не поділяю думки про те, що владу треба винятково поливати брудом, навіть не розбираючись в її ініціативах і діях. Звичайно, президент винен, звичайно, винен уряд, винен парламент. Ми ж, природно, чисті, як білий сніг.

Однак, якщо придивитися, правляча еліта щосили виховує громадянське суспільство та громадську активність. Це помітно скрізь і всюди – потрібно тільки це помітити.

Бар'єри, що їх будує влада, – насправді картонні, їх легко подолати, якщо сильно подути. Але багато наших співгромадян воліють або ховати голову в пісок, або бризкати слиною направо і наліво, не бачачи головного.

А головне полягає в тому, що система за своєю суттю – неповоротка і дурна в дрібницях. Ну скажіть, кому з нас із вами забороняли писати сотні листів із вимогою навіть прибрати «тупоумну» статтю або ідіотський розділ з якогось закону? А ось чи робили ми це з вами – велике питання.

Погляньте без блекоти на очах: ​​не все так страшно і непорушно. Система старезна і готова розсипатися під сильними ударами ззовні, нашими з вами ударами. Адже якщо дістати тих же чиновників – вони зроблять усе, що потрібно, нехай із небажанням, але зроблять.

Наведу свій приклад: я довго боровся і піднімав народ на боротьбу з бикуватими чиновниками місцевої адміністрації, які «ставили палиці в колеса» на шляху реєстрації та узаконення бізнесу. Що ви думаєте, хтось підписав колективний лист або пішов разом зі мною в мерію? Аж ніяк, всі віддали перевагу душитися в чергах, але не робити НІЧОГО, що могло б похитнути монополію чиновників на прийняття рішень.

Система сконструйована таким чином, що окремі її частини піддаються впливу і навіть змінам, якщо на них чинити постійний і сильний тиск. На районні адміністрації, на міліцію, на прокуратуру, на СЕС, на депутатів зрештою!

Коли ви приходите куди-небудь і вам там не виказують належної поваги або не надають послугу – що ви робите? Більшість лається, кричить, псує настрій собі і всім навколо – користі від цього немає ні грамульки!

Уявіть собі, що там дійсно сидять люди з украй низьким рівнем IQ, але так уже карта лягла, що вони працюють у владі, а ви повинні до них приходити на прийом. Не варто при першому ж ляпі або дурості чиновника «закипати» і витрачати нерви – можливо, він настільки далекий від цього всього, що на нього ваші емоції не подіють взагалі. У таких випадках краще цьому «Незнайкові» все докладно пояснити: його дії, ваші дії і продукт вашого спілкування, як це має бути в ідеалі. Якщо не зрозуміє – напишіть його начальникові або начальникові начальника. Зазвичай, навіть якщо перший лист не спрацює, наступні вже точно напоумлять вашого кривдника.

Якби кожен, наголошую – КОЖЕН, в разі хамства, халатності або службового злочину не виявляв емоції, а писав у правоохоронні органи, до вищих інстанцій, і якби таких скарг були тисячі й тисячі – влада здригнулася б і зміни почалися тут же, нехай із малого, але Київ теж не відразу збудували!

Але замість сотень скарг і вимог відставки, покарання і примусу до виконання своїх зобов'язань ми здебільшого можемо лише обговорювати владу й опозицію. І це замість того, щоб самим стати НИМИ.

«Опозиція слабка, та що вони там можуть, та скільки там їх прийшло, та що вони там обговорювали, та ну їх!» – типові фрази, які чують на свою адресу політичні противники влади

«Ой, та дістали вже ці упирі там, нагорі! Давай молодим дорогу! От ці президенти і прем'єри тільки місцями змінюються, а толку немає! Простому народові дихати несила вже, а вони всі крадуть, не нажруться ніяк. А вода, світло, тепло он як подорожчали, а грошей та роботи немає зовсім!» – стандартний міні-набір критиків влади.

При всьому цьому переважна більшість «кухонних» і «тролейбусних» ораторів до активних дій не готові. Навіть якщо їх не влаштовує ціна хліба або якість води – вони не виходять багатотисячними мітингами, не пишуть тисячі скарг, не бойкотують оплату за «комуналку», не роблять практично нічого навіть із того, що зробити легко і ненапряжно.

Хлопці, ви кажете «дорогу молодим», але не голосуєте за них і не підтримуєте їх. Ви кажете, що все погано, але чекаєте, що хтось, окрім вас, вирішить ваші проблеми. Але політичної опозиції в кращому випадку – 100 тисяч по всій країні (маю на увазі депутатів і різних інших діячів). Нас же з вами – мільйони.

Ви кажете: той – поганий, а той – злодюга? Будьте ласкаві, пишіть статті, скарги, спалюйте його (як вам здається) «крадений майбах», ходіть на ефіри за його участю і влаштовуйте обструкції – хто заважає? Та й скільки тієї влади-то? Загальна кількість чиновників не перевищує 1% загального числа населення країни. І цей відсоток не так уже й складно змусити працювати або повернути обличчям.

Шановні, ніхто нам із вами заважає бути господарями свого будинку, вулиці, району, міста, держави. Важливо зрозуміти, чи потрібно це нам самим, чи набагато зручніше спихати свої прорахунки, лінь, боягузтво і недалекоглядність на політиків.

Антон ДМИТРІЄВ