Після розпаду екс-РСФСР на окремі штукенції деякі держави заберуть, що називається, своє. Точніше те, що вони в той момент назвуть своїм.

Росіянці так довго плутали карти і мапи, ховали сліди та кінці у воду, часто разом з живими людьми і цілими бібліотеками, а те й науковими школами, що часто буває неможливо встановити прям до километру, де була "кемська волость" а де не було. Проте, після розпаду все це обернеться проти самої пост-імперської нації.

Фінляндці не будуть уточнювати, скільки міль від лінії Манергейма стояв якийсь кордонний стовп - вони просто зроблять, як герой анекдоту: запустять шапку якомога далі і гаркнуть: "А оце мені під помидори!".

Всі дуже здивуються розмахам апетиту КНР, тому що одна справа дивитись на фізичну мапу, та інша - на перефарбовану мапу Євразії. І шок не пройде навіть після нагадування, що це переважно пусті землі, на яких нічого не расте, нічого не здобувається і нічого не відбувається вже багато століть.

Бо в китайців все там заросте, задобувається та заселитья. Ще й тими самими народами, яких росіянців, вже були думали, позбавились навік. Це в росіянській історії даури були і щезли, як ті ельфи - а в Китаї їх понад 130 тисяч, буде мало - буде втричі більше, включно з напівкровками, родичними народами та просто китайцями, які населяють даурські автономні повіти. І так по всіх шляхах Східної Євразії. 
Але самому факту китайської інвазії не здивується ніхто, лише маштабам. Японці - те ж саме. Фінляндців всі також зрозуміють. Українців теж - я просто впевнений, що в останній момент наше мудре керівництво не втримається і прибуде на шапочний розбор. Грузин, азербайджанців, казахів, естонців, латвійців - всі зрозуміють, бо росіянці їх реально діставали.

Дуже здивують туркмени, які виставлять претензію на європейську частину Прикаспія, населену етничними туркменами. Здивує тиха і мирна Монголія, яка оголосить Бурятію не просто братським народом, а своєю частиною, та назве це ніяк інакше, ніж великим воз'єднанням. Здивують обидві Кореї і Тайвань, про яких всі забули, а вони теж мають що сказати про свої корені і втрачені землі. І вже верхом несподіванки стануть Швеція і Данія з Норвегією, які висунуть претензії на багато північних земель і океанів.

Саме цікаве в процесі буде те, що всі ці претензії будуть обгрунтовані. У всіх в сейфах виявляться непреложні документи, а між собою буде негласна домовленість - усі такі претензії залишати без арбітражу.

Бєларусь забере собі обширні чорноземні аудиторії - і вже в наступному поколінні росіянці дізнаються з подивом, що сказка про три братерських народи як та палка має два кінця.

Америка й Канада заберуть собі під опіку землі таких народів, які науково доведено є родичами "першої нації", а неформально - такі території, на приглядок за порядком, розробку ресурсів та просте підтримання життя в яких в інших держав просто не існує технологій.

Захоплення-повертання матимуть не тільки, а подекуди й не стільки економічний сенс, як політичний. Створення держав-буферів справа хороша, але недолговічна, тож краще тримати деякі стратегичні висоти під власним неопосередкованим контролем.

Хоча будуть, безумовно, і самі буферні держави. Тільки значно вглиб екс-РСФСР, а не просто по її кордонах. Добра половина з них буде завуальованої формою опіки з боку країн-сусідів. Але від місцевого політикуму з часом буде залежати, чи готові вони на справжню незалежність. Бо постійно довго возитись із домініоном сучасна демократія собі дозволити не хоче, а сучасна недемократія - не може. 
Але найшокуючим для всіх стане масова всеросійська само-дерусифікація. Ніхто не готовий навіть уявити, скільки мільйонів людей водинчас, напрегонки, відкидатимуть свою належність до нації, яка програла "найбільшу війну в історії".

Пошук радянцями єврейської двоюродної бабушки заради репатріації в Ізраїль - ніщо в порівнянні з цим процесом. Бо єврейську бабушку знайти відносно легко, а ти знайди бабушку-чувашку та діда-самоїда. І тим не менш, всі все це чудово знайдуть.