Спритності, з якою русскій мір розкладає свої зозулячі яйця в різні політичні кошики в Україні, можна тільки позаздрити.

Наприклад, у протестному русі товчеться такий собі Артемій Бичков – спікер ПС, який постійно мусує абсурдну по своїй суті тезу про "режим внутрішньої окупації", яка може народитися тільки в голові русского чєлавєка, чий розум не прив'язаний до фактів. А наші дурники слухають зайду, розвісивши вуха, і повторюють, як папуги, те, що воно белькоче.

Антиподом Бичкова є такий собі В. Голишев, який топить за Порошенка, нищівно висміює зрадофілію і часом транслює цілком слушні речі. Але чувак звіріє, коли чує про колективну відповідальність росіян за злочини їхнього уряду. "Нет!!! В Рассіі бальшинство – нармальниє люді!!!". Ну і любить він ще розводитися по те, що русскій язик – це таке ж надбання України, як і Росії. А наші дурники йому вторять: так, так! Російська мова – це наш діалект!

Яку б політичну позицію не займав українець, поряд із ним обов'язково товктиметься якийсь російський "доброжелатєль", якого представники якоїсь іншої нації, не обтяженої комплексом меншовартості, у подібній ситуації давно б послали лісом.

Про продукти русского міра, які мають український паспорт, я взагалі мовчу. На них і рота розкривати не можна, щоб "не сіяти розбрат серед своїх". Якщо зозулячі яйця були відкладені до 91 р., то їх треба вважати нашими. А те, що вилупки нас клюють нещадно і норовлять із нашого гнізда викинути, так це треба потерпіти. Щоб не сказали, що ми якісь хвашисти і расисти.

Мама Україна така добра, що готова всіма своїми дітками пожертвувати, аби нікого не зобидити.