Сьогодні, 1 лютого, пані Меркель пояснить Петрові Олексійовичу в Берліні, що мінські домовленості мають чіткий дедлайн, і що тактика штучно затягувати час –  не працює і не спрацює. Крайній дедлайн – червень місяць, коли, власне, має прийматися рішення щодо санкцій ЄС проти Росії – продовжувати, чи скасовувати. Якщо продовжувати, то які саме.

Тактика затягування часу в тренді серед багатьох нинішніх лідерів країн. Справжній майстер-клас із неї продемонстрував президент Обама в питанні Сирії. Та й щодо України ця тактика теж простежувалась. Але є різниця між країнами, які можуть собі довзволити продукувати час, і тими, хто можуть собі дозволити його лише купувати. Україна належить до країн, які саме спробували купувати час, вважаючи, що він на нашому боці. У Берліні вважають по-іншому. Там переконані, що чим далі, тим виконати мінські домовленості буде складніше.

Використання Порошенком в питанні конституційних змін старого кучмівського методу "я ж тільки за, але ж депутати" теж суттєво не здатне врятувати ситуацію. Назвався Путіним, коли взяв на себе зобов'язання в рамках мінських домовленостей і до певного моменту їх стабільно підтверджувавав, не треба грати в усталену демократію.

Звісно, кампанія, яку розгорнув Київ, із переконання німецьких колег, чому не можна зараз прийняти конституційні зміни, похвальна. Похвальна, але запізніла. Аргументи української сторони, судячи з моїх розмов з німецькими інсайдерами, надаються, і вони достатньо зрозумілі. Є велика різниця між тим, чи аргументи розуміють, і між тим, чи аргументи приймають. У випадку з Німеччиною сьогодні аргументи розуміють, але не завжди приймають.

Найцікавіше в цій історії, що німці дійсно вважають, що роблять добру справу для України. "Ми на стороні України, і не треба в цьому сумніватися", – цей вислів доводилось мені чути впродовж останніх півроку чимало разів від різних німецьких інсайдерів. Добро для України, з їхньої позиції, полягає в тому, що повне виконання мінських домовленостей веде до відновлення територіальної цілісності на Сході України через повернення кордону України.

Очевидно, розмова для Порошенка сьогодні в Берліні буде не з легких. Але й у нього є питання, які не роблять дуже легким життя наших західних друзів. Наприклад:

– Де гарантія, що якщо Україна проголосує конституційні зміни, Росія виведе звідти війська й військову техніку і допустить ОБСЄ до кордону? Тобто, виконає 10 пункт Мінських домовленостей перед тим, як виконати пукт 11?

– Де гарантія, що якщо Україна проголосує, а Росія далі в основному коситиме під дурника, санкції все одно не будуть переглянуті на користь Москви? Тобто, чи не станеться так, що мінські домовленості будуть виконані за рахунок України, й Україна де-факто має допомогти Росії зняти санкції?

І ці питання можна продовжувати. До Порошенка теж є давнє, але, як на мене, важливе питання у німецькому контексті:

– Чи дійсно він, на питання Меркель, якою є його стратегія щодо Донбасу – реінтеграція чи тимчасове заморожування, віповідав, що якнайшвидша реінтеграція. Якщо так, то питань, в принципі, бути не може, чому Берлін так завзято проштовхує реінтеграцію. Хоча є підстави вважати, що далеко не всі в Берліні від початку вважали тимчасову заморозку найгіршим сценарієм для України, хоча вголос, звичайно, про це ніхто не скаже.

P. S. Як відобразиться невиконання мінських домовленостей на відносинах України й Німеччини вже 9 лютого будемо обговорювати на публічних дебатах та презентації нашого дослідження "Україна-Німеччина. Як ситуативне партнерство перетворити на пріоритетне". Це буде перший аналіз а рамках нашого масштабного проекту "Аудит зовнішньої політики України".