Наявність політичної кризи, засвідчена деякими експертами раніше, вже зараз підтверджена Головою Верховної Ради.

Виникає питання – чому сталася політична криза? В чому глибинна причина?

Невже причина кризи справді в тому, що бізнес-партнера Президента України публічно звинуватили у корупції, тобто у корупції фактично звинуватили Президента? Невже вирішення цієї кризи можливе в такий спосіб, що наляканий різким резонансом цієї заяви у інших держав правлячий клас України з останніх сил намагається використати міжсобойні договорняки і заспокоєння дипломатів та світової суспільної думки в тому, що нібито в Україні все гаразд?

Якщо коротко, політична криза сталася тому, що правлячий клас, зокрема політикум та олігархи, так і не повірили в серйозність намірів української громади – на Майдані і на фронтах так званої АТО – змінити країну.

Головна формула політикуму та олігархів – як би так змінити країну, щоб особисто їм, їх клану, їх партії, їх бізнесу – вдалося це все пережити з найменшими втратами. Тобто політикум і олігархи думають – як би повісити всі втрати від змін на громаду. Це формула глибоко хибна, несправедлива і безперспективна.

Політикум та олігархи щиро вважають, що громадський протест якось розсмокчеться, як в 2005-му році, і знову можна буде грабувати країну та корупційно управляти нею задля власного зиску.

В переконанні торгашів-політиків та олігархів – ні революція, ні війна не може перешкодити священному процесу їх власного збагачення, хай навіть при цьому ллється кров їх співгромадян, які мають ідеали та цінності поза матеріальною вигодою.

Панове політики та олігархи – у української громади є рішучість довести всі зміни в Україні до кінця і змусити саме вас заплатити за ці зміни.

Саме меркантильна затятість політикуму та олігархів породжує викривлену чи збочену логіку розуміння нинішньої ситуації втрати територіальної цілісності країни:

1) шляхом виконання Мінських домовленостей Донбас потрібно перетворити на «чорну діру» і генератор хаосу для нинішньої України, тільки б котрабандний бізнес заради окремих олігархів та політичних пройдисвітів продовжувався;

2) про повернення Криму в Україну потрібно забути, тільки б бізнес-активи на території Криму вдалося повернути судовим чином окремим власникам в Україні;

3) Конституцію обов'язково потрібно приймати через Парламент, бо тільки так можна, з одного боку, виконати умови диктату Путіна щодо Донбасу, а, з іншого боку, українським політикам-торгашам і далі зберігати централізовані держбюджет і держуправління всередині так званої фейкової децентралізації, а отже можливість дерибану держбюджету та збереження монопольного становища олігархів.

Згадайте інавгураційну промову Петра Порошенка про те, що мир настане. Згадайте повідомлення про перші Мінські домовленості. І де ж той мир? Причина відсутності успіху України щодо Донбасу полягає в тому, що український політичний клас, не бажаючи жодних приватних втрат, не наполягаючи на власній суб'єктності, повністю попав під обопільний тиск Росії та ЄС в плані виконання ганебних Мінських домовленостей.

Згадайте, ще в позаминулому році (1-го серпня 2014-го року) Президент України сказав: «Крим не продається!». Але це було так рівно до того моменту, як наші політичні пройдисвіти та олігархи зрозуміли, що з Путіним домовитись не вдасться, і свої активи вони втратять. Тепер почалися судові позови, в яких фігурують абсолютно реальні цифри фінансових відшкодувань за втрачені українськими великими бізнесменами активи в Криму. Тобто Крим все-таки продається, чи не так пане поки що Президент?

Згадайте всі обіцянки нової революційної влади щодо змін Конституції – реальне самоуправління (так звана децентралізація), реальна судова реформа, вирішення давньої проблеми двоїстості виконавчої влади. Згадайте і виступ Президента щодо аргументації тієї недолугої редакції Конституції, яку він запропонував. Згадайте криваві наслідки першого голосування за президентський проект Конституції.

Існує абсолютно чітке усвідомлення у експертів та більшості української громади про те, що саме реформи і конституційна реформа як найважливіша з реформ є принциповими для закінчення російсько-української війни і недопущення внутрішньої громадянської війни.

Якщо ми підемо шляхом Конституанти, через розробку реального самоврядування, реальної реформи судової влади в частині конституційних зміни і не тільки, через внесення реальних соціальних інновацій, на які інші країни не відважуються і ще довго не відважаться, ми зможемо доволі швидко і успішно завершити українську Революцію Гідності.

Є м'який варіант виходу з цієї кризи – нова Коаліційна Угода, новий формат Коаліції, новий Уряд.

Є жорсткий варіант виходу з цієї кризи – Парламентські перевибори (вересень 2016) і Президентські перевибори (грудень 2016 - січень 2017).

Є також варіант невиходу з цієї кризи політичним шляхом, і тоді розпад України – про це варто також пам'ятати.

Тут найшла коса на камінь – рішучість української громади завершити революцію та меркантильна затятість українського правлячого класу.

Вихід з нинішньої політичної кризи можливий лише за умов глибокого розуміння її витоків. Замовчати чи спустити на гальмах через договорняки нинішню політичну кризу всередині правлячого класу не вдасться.

М'який варіант виходу з політичної кризи можливий лише за умов, коли до такого м'якого варіанту буде залучена українська громада. Тобто Конституанта є головною умовою тимчасового м'якого варіанту виходу з політичної кризи.

Якщо досі український правлячий клас мав справу з позицією західних послів та позицією США, то тепер має справу з позицією української громади.

Хочете виходу з політичної кризи – Конституанта!

Конституанта означає, що жорсткий варіант виходу з політичної кризи не відкидається, він лише відсувається у часі, бо Конституанта саме і встановить нові правила щодо правлячого класу і новий час жорсткого варіанту перевиборів.

Але правлячий клас все ще не готовий до такого компромісу. Саме тому процес політичного оновлення в Україні виглядає невідворотнім – лише повне відсторонення від влади політичних пройдисвітів та олігархів дозволить завершити Революцію Гідності.

В такому разі – лише жорсткий варіант і негайно.

Перевибори Парламенту! Перевибори Президента! І жодних компромісів!

Сергій ДАЦЮК для UAINFO