Часом до тебе приходять думки, які здаються дуже важливими, ти відчуваєш, як вони просто змінюють тканину твоєї свідомості, ти мав би їх записати, ти мав би дати їм форму й тіло – але вони чомусь відлітають, відлітають назавжди, і ти будь-що намагаєшся їх згадати, ти ганяєшся за ними всіма кутками своєї пам'яті, ти шукаєш зачіпки та свідчення, але все марно, і ти думаєш, що щось втратив, щось дуже вартісне, хоча навіть не встиг побачити їхні форми, те, як вони виглядають на письмі чи в словах, бо відчув тільки контури, ніби перші ноти якоїсь мелодії, тільки їхній запах, примарний запах – і все, жодних форм, жодної визначеності,

А часом до тебе приходять люди й кажуть, пам'ятаєш, ти сказав мені якось ось це й ось це, і ці слова змінили моє життя, ну, не життя, але щось у ньому точно змінили, але ти не можеш їх пригадати, тих слів, які щось там у когось змінили, ти просто не можеш їх пригадати, і тієї події теж не можеш пригадати, і взагалі то був не ти, бо ти ніколи не міг такого сказати, та ще й цій людині.

Так от, думки, які відлітають від нас, діляться на дві категорії: ті, які летять у небо чи падають у море, і ти більше не знаєш, де їх шукати, й ті, які летять у чиїсь душі, теплі душі, рідні душі.