Днями у «Хармсі» відбувся надзвичайно цікавий захід: відомий києвознавець Михайло Кальницький прочитав лекцію про столичні хмарочоси. Партнер нашого сайта портал Мегаполіс занотував для вас усю розповідь, і сьогодні публікує першу її частину, присвячену сакральним спорудам.

Сьогодні ми поговоримо про київські хмарочоси у часовому вимірі. Про те, як кияни у різні часи сприймали висотну забудову, на яких засадах та з якими застереженнями вона формувалася і що з того всього вийшло.

Михайло Кальницький зачитує вірш Ісаака Левінського (Гарольда), присвячений появі перших високих будинків у столиці. Поет каже, що старий Київ «будівельною гарячкою заражений», «гігантськими будинками марить ніч і день». Він каже, що будинки перекривають горизонт, наче ліси.

Цей вірш написано в той час, коли найвищий будинок у Києві мав п'ять поверхів. Але, погодьтеся, вірш переконливий і дуже сучасний.

А тепер розглянемо історію того, як висотні споруди з'являлися у Києві. Не зазиратимемо надто далеко, розпочнемо з XVIII ст., коли у Києві з'явився справжній видатний хмарочос, який дійсно іноді сягав хмар - знаменита дзвіниця Києво-Печерської Лаври заввишки 96,5 метрів. Її автор, прусак Йоган-Ґоттфрід Шедель, останні роки свого життя працював у Києві, де й помер. Він свого часу так про неї висловився: «Сия звонница трудом моим сделана и таковой нигде в свете не найдется, и во все века оная звонница стоять будет». І поки що він правий: минуло вже понад 250 років, сподіваюся, хтось доживе й до третього століття цієї дзвіниці. Довгий час вона залишалася найвищою окремою дзвіницею в усій Російській імперії.

Спочатку дзвіниця Софійського собору була триярусною (до речі, її теж будував Шедель у XVIIІ столітті). Потім вирішили, що треба трохи вище і в середині XIX століття добудували четвертий ярус.

Чому треба було зводити такі високі дзвіниці? По-перше, далеко чути. По-друге, далеко видно. Перше зрозуміло, тому що дзвін має збирати людей на молитву.

Друге - до Києва йдуть парафіяни, йдуть здалеку, через лани й степи, і за 10-30 кілометрів бачать відблиск золотого купола Лаврської дзвіниці. Значить, кінець шляху вже близький.

Взагалі треба сказати, що ці висотні домінанти - дзвіниці - це дійсно витвор

и професійних архітекторів і за місцем розташування, і за виглядом будівлі. Це були, як правило, споруди бездоганні. Ми бачимо це на прикладі Києво-Печерської Лаври та Софійського собору.

Ось такий вигляд, до прикладу, мав Поділ на початку ХХ століття. Теж порівняно низький за своєю забудовою, але ви можете бачити, як вирізняються з-поміж цієї забудови різні дзвіниці монастирів та окремих церков.

Ось одна з найграндіозніших київських церков - за обсягом навіть найбільша. Миколаївський собор Покровського монастиря зведений у 1896-1911 роках архітектором Володимиром Ніколаєвим за ескізним планом великого князя Петра Миколайовича. Собором опікувалася велика княгиня Олександра Петрівна, вона ж - черниця Анастасія. У далекій панорамі споруда домінує далеко-далеко над довкіллям.

Той самий Володимир Ніколаєв мав на замовлення Києво-Печерської лаври звести нову Трапезнатрапезну, тобто їдальню для ченців, бо стара була вже надто ветхою (її побудували в XVII столітті) і тісною. Зводилася вона тоді, коли у Лаврі було близько 300 ченців, тоді як наприкінці ХІХ століття їх уже стало близько 1000. За монастирським статутом, усі ченці мають одночасно приймати їжу в трапезній. І тому треба було звести нову велику трапезну.

Володимир Ніколаєв склав проект, збираючись увінчати будівлю бароковим грушоподібним куполом, як у більшості лаврських споруд. Але зрештою він звів зовсім не такий купол, а приземкуватий візантійський. Можливо, він цим трохи порушив загальне стильове вирішення Києво-Печерської лаври. Ніколаєв написав до лаврського собору (це керівний орган лаври), що якщо купол буде грушоподібним, то він закриє у панорамах куполи головної споруди - Успенського собору, що вкрай небажано. «А тому, склавши інший проект, я пропоную його на розгляд собору лаври, причому додаю, що у такий спосіб, по-перше, не буде затулено Успенського собору, головної лаврської церкви, а по-друге, обійдеться це дешевше». Лаврський собор із задоволенням прийняв цю пропозицію.

Як бачите, це досить нехарактерний випадок, коли архітектор сам себе хапає за руку, розуміючи, що його твір має бути меншим, заради того, щоб загальний комплекс мав кращий вигляд. Це й було досягнуто.

Ніколаєв свого часу проектував дзвіницю, яка мала бути вищою за лаврську. Проте вона не мусила затуляти попередницю, бо розташовувалась би в іншому місці - на території Троїцького монастиря, де зараз ботанічний сад імені Гришка. Там і нині ця церква діє, як і сам монастир. Але цієї дзвіниці заввишки 110 метрів там немає. І знаєте чому? Бо вона дуже не сподобалася Київському митрополиту, а він був священним архімандритом Києво-Печерської лаври. І лаврському собору теж не сподобалася, адже вона стала б конкуренткою лаврській дзвіниці, тож могла перехопити частину прочан, що було небажано. Тому митрополит устромляв усілякі, так би мовити, палки у колеса, і врешті досяг того, що спочатку запропонували розглядати дещо зменшений варіант дзвіниці, а потім цей монастир взагалі придушили економічним шляхом.

На нього напустили фінансову ревізію, оскільки тогочасний настоятель отець Мельхіседек припускався якихось порушень. І монастир зрештою потрапив у режим санації, йому було вже не до будівництва цієї дзвіниці. Тож може це й на краще. Бо архітектурно ця дзвіниця значно поступається тій, яку звів Шедель.

Релігійні споруди конкурували між собою. Католицький собор, зведений архітектором Городецьким у 1900-1909 роках, сягав висоти 60 метрів і став справжньою домінантою так званої нової будови, тобто місцевості поблизу річки Либідь.

Це дуже не сподобалося православному загалу. Мовляв, як же це так, католики нас перевершили, треба щось робити. Вони негайно кинули клич серед парафій, і Троїцька парафія (зараз - біля Олімпійського стадіону) замовила інший величезний проект грандіозного храму Святої Троїці, виконаний архітектором Єрмаковим. Десь вони нашкребли гроші на цей проект. Храм не встигли спорудити до Радянського часу, а потім просто розібрали на цеглу. А костьол залишився. Зараз, до речі, є проект його все ж таки звести.

Фото: kiev-pravda.kiev.ua, uk.wikipedia.org, kyiok.com.ua, newsparky.livejournal.com, mapio.net, www.alyoshin.ru, mik-kiev.livejournal.com, smartclever.com.ua