Спершу - сухі рядки інформаційного повідомлення, яке вже розійшлося по Україні, але, боюся, не знайшло належної оцінки внаслідок заклопотаності суспільства перманентними політичними скандалами сьогодення.

Отже: у центрі Одесі невідомі зловмисники вдруге зламали дерева, висаджені активістами на алеї в пам'ять Небесної Сотні. У листопаді минулого року, напередодні Дня гідності і свободи, у місті вже було зламано кілька десятків молодих лип, висаджених 2014-го в пам'ять Небесної сотні. Зламані дерева відновили. І ось - нова хвиля нищення. Лідер проекту з висадки алеї скверу Аріадна Міщук поінформувала журналістів: «Зламали 21 дерево. Ми впевнені, що вандали переслідували політичну мету, діяли цілеспрямовано. Скоро розпочнуться заходи, присвячені сумним подіям, що мали місце в лютому 2014 року, коли в Києві було розстріляно Героїв Майдану - Небесну Сотню». Вона зазначила, що активісти планували провести низку заходів саме біля вищеназваної алеї. Міщук не виключає, що стався витік інформації про це, і противники Майдану (чи, що те саме, прихильники «русского мира») спеціально зламали дерева саме зараз. Найближчим часом волонтери вивчать стан понівечених дерев і вирішать, яким чином відновити алею.

Це - фактаж. Звернімо увагу, що нападу та нищення вдруге вже зазнали живі об'єкти - дерева, висаджені в пам'ять про тих людей, життя яких перервали кулі, випущені захисниками колишнього режиму, який, натомість, був - попри риторику його речників - орієнтований на цінності минулого, на своєрідний симбіоз ностальгійно-радянського та російсько-імперського, присмачений добрячим кримінально-блатним компонентом.

Усе це дає право вести мову про яскравий вияв описаної знаним філософом і психологом минулого століття Еріхом Фроммом соціальної некрофілії - явища надзвичайно деструктивного та небезпечного. Досить сказати, що одна з найвідоміших і найцікавіших статей Фромма мала назву «Адольф Гітлер: клінічний випадок некрофілії»...

Так от, тут - теж клінічний випадок. За Фроммом, соціальна некрофілія - це загальна орієнтація на ненависть до життя та любов до мертвого, неживого. На противагу біофілії (любові до життя, до всього живого) некрофілія є така відповідь на проблеми життя, яка перебуває у радикальній суперечності з останнім. Вона є, на думку Фромма, «найбільш хворобливою і небезпечною серед усіх життєвих орієнтацій». Некрофілія не зводиться до однієї лише риси, нехай і найсуттєвішої, вона характерна цілим комплексом ознак, який включає устремління до мертвого та пошанування його, потребу вбивати, схиляння перед силою, прагнення перетворити органічне на неорганічне насильницьким шляхом, садизм, жорстокість, деструктивність. Фромм писав, що в той час як життя характеризується структурованим, функціональним зростанням, некрофіли люблять все, що не росте, все, що є механічним. Некрофіла в його діях спонукає бажання обертати органічне на неорганічне. Зокрема, Фромм стверджує, що явним типом соціального некрофіла був Гітлер. Останнього зачаровувала руйнація, він з усіх варіантів вирішення тих чи інших питань обирав той, який був пов'язаний із широкомасштабною деструкцією (йшлося про проекти майбутньої тотальної перебудови Берліна чи про «остаточне розв'язання єврейського питання»). І ще важлива деталь: практично всі жінки, які мали нещастя закохатися в Гітлера, або вкоротили собі віку, або намагалися зробити це, але він не змінював свого стилю життя.

Особливий вимір некрофілії Гітлера - його ставлення до минулого. Воно було для нього не скарбницею досвіду, не уроками на майбутнє, не сумою реалізованих і нереалізованих можливостей, частина яких заслуговує на своє продовження та втілення, а частину має бути відкинуто, а чітко визначеним каноном, під який слід підігнати майбутнє. Зовсім невипадково нацистська Німеччина звала себе «Третій рейх» - мовляв, ми є ідеальне відтворення та завершення того, що було зроблено у двох перших німецьких імперіях.

Існує принципова відмінність між тими, кого Фромм називав некрофілами та біофілами у ставленні до минулого. Некрофіли орієнтовані не просто на минуле, а на «закостеніле» минуле як головну цінність життя, як на те, що має довічно відтворюватися в нових поколіннях, як на шаблон і канон для всього живого - зайве або незрозуміле по-насильницькому «обрубується». Натомість біофіли орієнтовані на майбутнє, але вони разом із тим плекають минуле як ґрунт, на якому ростуть паростки майбутнього, бо ж без добре доглянутого ґрунту ці паростки загинуть. А ще для біофілів минуле - це уроки, без засвоєння яких органічне зростання суспільства неможливе.

Повертаючись до акту вандалізму в Одесі, ми бачимо, що йдеться не просто про хуліганство чи про псування майна. Цей акт - явний прояв надзвичайно небезпечного комплексу соціально-психологічних настанов, на ґрунті яких, до речі, й будується ідеологія «русского мира» з її орієнтацією на імперське минуле, на суміш радянських і самодержавних цінностей, з агресивністю та культом сили, з прагненням знищити все, що не вписується у заздалегідь установлений канон. Бо ж «антимайдан» - це один із типових, можна сказати, клінічних виявів «русского мира». Певен, що саме явище та психологія «антимайдану» стануть предметами не публіцистичних вправ, а ретельного академічного дослідження українських соціальних психологів і філософів...

Єдині позитиви, на які наштовхують останні події в Одесі - це те, що, по-перше, місцеві активісти-біофіли не здаються і відновлюватимуть алею на честь героїв Небесної Сотні, по-друге, що події в Україні розвиваються у річищі світових тенденцій, отже, від наших недуг існують ефективні ліки.