Зміна уряду, переформатування парламентської коаліції включно з новою коаліційною угодою і навіть відставка генпрокурора мало що вирішують в ситуації нинішньої політичної кризи.

Проблема не в самій кризі, а в неспроможності правлячого класу публічно визнати причини цієї кризи.

Подивімося на те, як починалася і розвивалася нинішня політична криза.

Отже, після заяви про відставку Абромавичуса західні посли оголосили про підтримку його позиції. МВФ в особі Лаґард пригрозила Україні, що в разі відсутності боротьби з корупцією, про факт якої повідомив Абромавичус, допомоги Україні не буде. Президент України оперативно подзвонив Лаґард із запевненнями, що реформи буде продовжено, незважаючи на стосунки між урядом та парламентською коаліцією. Також Порошенко домовився, що буде змінено уряд, але без дострокових парламентських перевиборів.

Українській громаді досі невідомо, чи йшлося в цій розмові про головну причину відставки Абромавичуса, а саме – про корупцію у відносинах між президентом й урядом, а також про те, що в корупції звинувачено президентового бізнес-партнера.

Президент не виступив зі зверненням до української громади і ніяк не прокоментував звинувачення в корупції по суті на свою адресу.

Протягом всієї політичної кризи Президент домовлявся з МВФ і парламентом. Але президент не домовлявся зі власною громадою.

Отже, для української громади виникають питання:

1. Кому президент щонайперше має звітувати і пояснювати причини політичної кризи та найближчі наміри – МВФ чи українській громаді?

2. Як взагалі, ігноруючи суспільні настрої, президент міг домовлятися з МВФ про те, що парламентських перевиборів не буде?

3. Чи взагалі це має так бути, що в ситуації корупційних скандалів усі антикорупційні державні інституції починають робити вигляд, що вони щось роблять до того часу, поки скандал в суспільстві не забувається?

Хто бос президента України, де він знаходиться? Судячи з таких дій президента, його босом не є українська громада, яка його обрала. Його бос той, хто платить гроші, тобто МВФ. І якщо так стоїть питання, то може президента України теж має призначати в Україні МВФ?

Водночас так звані консультації в парламенті, які тривають на тлі політичної кризи, обходять найбільш важливі для української громади питання:

1. Чи буде все-таки не просто звіт уряду (на який депутати хочуть звалити всю провину за гальмування реформ), а звіт парламентської коаліції про виконання (а фактично невиконання) коаліційної угоди?

2. Чи має моральне право парламент укладати нову коаліційну угоду, якщо по суті не виконану нинішню?

3. Якщо парламент не має морального права на переукладення коаліційної угоди, то чи має залишатися працювати і надалі, чи не варто йому піти на дострокові перевибори?

Головні контраргументи, які лунають на тлі нинішньої політичної кризи, можна звести до всього одного – нам потрібна єдність, бо війна, і тривають реформи.

Але, дозвольте запитати – єдність кого з ким нам потрібна? Єдність президента, уряду та МВФ? Єдність між президентом та парламентом? Єдність всередині парламенту? Чи може все-таки нами потрібна єдність правлячого класу і широкої громади?

В основі будь-якої єдності лежить угода про спільні цінності та спільні дії на перспективу. Ані спільних цінностей (корупція між президентом та урядом), ані спільних дій на перспективу (невиконання коаліційної угоди) правлячий клас не демонструє.

Тому запитую ще раз – на яку єдність від української громади правлячий клас розраховує? Нумо разом що? Заплющмо очі на корупцію? Чи разом заплющмо очі на саботаж реформ?

Революційний процес відрізняється від звичайної ситуації тим, що під час революції всі економічні, політичні та соціальні процеси пришвидшуються. Особливо під час революції пришвидшуються процеси кадрових змін.

На найближчі років чотири-шість вочевидь нам потрібно буде проводити президентські та парламентські вибори щодва роки. І нічого катастрофічного в цьому немає.

Нинішня ситуація навіть в окремих ознаках не є такою загрозливою, як вона була в 2014-му році під час початку війни Росії проти України.

Тому, панове президенте, нардепи і міністри. Не треба перекладати зі хворої голови на здорову. Ніякої катастрофи і ніякого деструктивізму ні в парламентських, ні в президентських перевиборах немає.

Навпаки, якщо є підозра, що правлячий клас знову мухлює, то перевибори це єдиний шлях до повернення довіри до влади, а отже і до єдності.

Українській громаді не потрібна єдність, що заснована на внутрішньому договорняку правлячого класу. Українській громаді не потрібна єдність, що заснована на імітації та маніпуляції суспільною думкою. Українській громаді не потрібна єдність, яка є по суті диктатом зовнішніх сил – чи то Росії, чи то західних структур, хай навіть МВФ.

Українській громаді потрібна єдність, заснована на довірі до влади. А така єдність здобувається лише демократичним шляхом – через Конституційну асамблею та перевибори парламенту та президента.