З перепетій з відставкою уряду варто зробити декілька висновків:

1. Реальну владу в результаті Революції Гідності отримали ті, хто змарнував шанс змінити країну та не допустити Януковича під час Помаранчевої. Олігархічна багатоходівка спрацювала. В країні досі є декілька кланів, в яких ресурси, медіа, влада та можливості покривати одне одного.

Для розуміння ситуації важливо моніторити майбутні кадрові призначення.

2. Потрібен графік виконання обіцяного під час звіту уряду, щоб щомісяця вимагати від уряду конкретних досягнень.

Дедлайни як дамоклів меч мають висіти над прем'єром, міністрами із втілення реформ.

3. Для зміни правил гри, потрібно, щоб молоді, справді реформаторські особистості у ВР, парламенті набирали сили та єдналися. На жаль, з порушенням регламенту голосування за скандальний законопроект 3700 чітко продемонструвало, що навіть серед Єврооптимістів є залякані партійною диктатурою особи (раби), які побоялися піти проти волі фракції.

4. Політичний клас та кадри. Голосування за відставку викликало питань – а хто наступний і чи є голоси ? Чи не спричинить це перевиборів, результат яких може бути ще гіршим ?

В країнах розвинених демократій партії мають достойних кандидатів на пости прем'єри, а у нас партійні вожді бояться конкуренції і тому перетворили партії в ТЗоВ, які не виховують альтернативу.

Жодна політична сила не має професійної команди, не співпрацює з аналітичними центрами, які б забезпечили програму, міністрів та команду.

5. Громадянське суспільство мало б активніше просувати ідею – технічного прем'єра на кризові часи і мати в резерві гідних кандидатів, які б якостями відповідали викликам, здатні були управляти урядом.

Тому час – закачувати рукави та працювати. Створювати сильні інституції, команди та готуватися до початку справжньої трансформації. А поки набувати досвіду. Головне, не загубити своєї мотивації в політиці, не зрадити совісті і пам'ятати, що зміни – це марафон. Треба розрахувати сили, щоб не опустити руки на половині дистанції.

6. Національна ЗБІРНА! Країні потрібна національна збірна, яка інтереси держави ставитиме вище партійних, особистих.
Польща, Румунія, Болгарія, Словаччина завдяки єдності політичних еліт змогли стати членами ЄС та НАТО.