Наша країна зараз нагадує людину, яка несе відра з водою на коромислі, але одне при цьому повне, а інше – пусте. Про це у блозі на сайті "Новое время" пише український філософ Мирослав Попович. 

Вчора Верховна Рада провалила голосування за відставку уряду, викликавши бурхливу негативну реакцію громадськості.

З одного боку, нічого страшного не сталося: виходячи з нинішньої ситуації, парламентська криза має перерости у виборчий процес, завдяки якому оновиться парламентський склад. Новий депутатський корпус одержить перевагу, як мінімум, завдяки більш адекватноve відображенню політичної реальності в Україні.

Але це лише поверхневий аналіз. При більш глибокому розгляді політична криза несе в собі великі загрози. Проводити вибори і одночасно вести війну – божевілля.

Незрозуміло, про що думали політики, коли розвалювали існуючий хиткий баланс. Зараз країна нагадує людину, яка несе відра з водою на коромислі, але одне при цьому повне, а інше – пусте. Це дисбаланс, так не можна чинити. Всі важелі влади повинні бути приведені у якусь відповідність.

Після вчорашнього дня дисбаланс тільки посилився: з нього ми почали, тим і закінчилося. Життя постійно кидає нас на шлях відкритої політичної боротьби з гаслами, які відображають якісь соціальні потреби. Тим не менш, має бути єдність усіх політичних сил, які стоять за незалежність, свободу і справедливість. Всі партії козиряють одними і тими ж закликами, і за всіма передумовами має сформуватися уряд національної єдності. Але на цей шлях ніхто ставати не хоче. Не знаю, який ще політичний землетрус має статися, щоб це стало зрозуміло.

Хотілося б також звернути увагу на те, з якою легкістю нашими політичними силами формуються нібито стратегічні програми. Коли починаєш читати їх, виявляється, що ніяких конкретних програм немає – одні загальні фрази, під якими може підписатися хто завгодно. В цьому вся проблема і навіть трагізм вчорашнього голосування по відставці. Це не боротьба програм – це знову боротьба кланів та угруповань.

По суті, жодна з політичних партій в Україні не хоче політичної влади. Вони хочуть влади тільки в тих рамках, які дозволяють їм маневрувати, мати можливість критикувати інших і нести меншу відповідальність за зроблене. Це наша велика біда, яка може стати великим покаранням за легковажність. Не можна бути на вершині влади і при цьому уникати будь-якої відповідальності.

Не думаю, що справа дійде до третього Майдану. Може бути щось більш трагічне – байдужість. Немає нічого гіршого за байдужість. Наш народ в цілому терплячий, вміє відрізняти добро від зла і залагоджувати всі протиріччя, але, на жаль, від нього мало що залежатиме. Сили хаосу можуть лежати в самому політикумі.

Законний вихід з цієї ситуації тільки один – президент повинен віддати формування уряду на відкуп прем'єру, залишивши за собою лише повноваження щодо призначення міністрів оборони та закордонних справ. Тим не менш, в умовах війни це досить ризиковано, адже формування уряду навіть у країнах з тривалою демократичною традицією деколи затягується на місяці.

Якщо відбудуться дострокові парламентські вибори, їх результати передбачити ніхто не зможе. Безсумнівно, будуть сюрпризи. Наприклад, на минулих виборах партія Андрія Садового, якого раніше ніхто не знав, раптом стала вагомою політичною силою. Таких нових сил може виникнути більше, деякі з маловідомих сьогодні партій можуть несподівано посилитися. Молоді депутати, яких вже всі знають, можуть отримати широку підтримку. Тим не менш, вибори все одно несуть у собі набагато більше небезпек і підводних каменів, ніж спокійний настрій на боротьбу з корупцією, реформи і т. п.

Але,в будь-якому випадку, загальним тлом, на якому розгортаються політичні події, стане необхідність формування уряду, яке б віддзеркалювало прагнення жити по справедливості.