Коли за кордоном заходить мова про "Євробачення", завжди потрібно зробити кілька уточнень, аби співрозмовник сказав: "Так-так, щось таке пригадується" або "Моя бабуся любить його дивитися". 

Але, окрім України та Росії, особливе значення "Євробаченню" надається ще й в Ісландії. Маленька горда країна, яка боїться, що їхній меседж не буде почуто, що їх не зрозуміють. 

Країна, яка боїться виграти "Євробачення", бо може й не потягнути його організацію в Рейк'явіку. Страх перемоги і біль щорічного програшу. 

Нам знайома ця історія, бо в Україні "Євробачення" завжди було чимось більшим, ніж просто пісенний конкурс і шоу. Радше - предмет дебатів і віра в примарне формулювання "нас почують на міжнародній арені". Теперішній національний відбір це тільки підтверджує. 

Найважливіше досягнення цьогорічного відбору полягає в тому, що фіналістами стали представники тієї нової української музики, за яку не соромно. І яка може збирати мільйони переглядів у соцмережах своїм якісним продуктом.

Щоправда, дует "НеАнгели" на тлі The Hardkiss, Pur:Рur, Brunettes Shoot Blondes видається рудиментом шоу-бізнесу минулої епохи, коли особливе значення мали глибокі декольте, фанера та інші "голубі огоньки". Хоча, зрештою, варто визнати, що "фріковість" і дивакуватість цього дуету в попередні роки цілком би згодилася для формату "Євробачення".

Однак на тлі інших особливо важливими видаються виступи двох артистів, довкола яких розгорнулися найбільші баталії онлайн-аналітиків, - Джамала та SunSay. 

На подібне протиставлення варто поглянути крізь дещо іншу призму. Тому що ці виконавці фактично уособлюють дві різні парадигми існування сучасної України.

"1944" Джамали - це пісня, що спрацьовує на рівні українського архетипу плачу. Виспівування болю і жаху, за яким проглядаються цілком інші концептуальні глибини, - міць та криця незламності однієї жінки. 

За історією співачки - історія родини, роду і далі - все глибше і все пафосніше. Для сучасної України, яка, нарешті, відшукує власну ідентичність, - це  надважливий меседж. 

"1944" - сучасний трек, що спрацьовує у ширшому контексті традиції та історії кримськотатарського народу. За болем і відчаєм минулого - пам'ять та пам'ятання сьогоднішніх поколінь. 

Натомість Love Manifest SunSay - потужний якісний хіт, який має всі шанси надовго "прописатися" в свідомості глобального глядача. Заклик до всеохопної любові, до прийняття Іншого. 

В першій версії пісні, написаній російською, чітко артикульовано: "Спробуй подивись очима інших людей! Ні ненависті! Love is the only way!" Для сучасної української ситуації - надто болісний маніфест. 

Особливого запалу дискусіям додають політичні закиди на адресу артиста і виступи в Росії.

Пісня SunSay - це ще один коментар до актуальної реальності, ще один підхід, який, однак, не надається до епічного наративу. Він пропонує умовний меседж "підставити другу щоку" і "нас б'ють, а ми танцюємо". Та любимо всіх.

Цьогорічна ситуація з відбором на "Євробачення" нагадує минулорічні дебати із приводу висунення на премію "Оскар", коли на прю зійшлися національний епос "Поводир" Саніна та жорстке всесвітньо визнане "Плем'я" Слабошпицького. 

Українцям хотілося, аби їхній голос було почуто. Аби болісні сторінки нашої історії, запаковані в принадну картинку і рваний монтаж, були нарешті озвучені "на світовій арені". Тому відправили "Поводиря". 

Хоч було очевидно: "Поводир" - талановита історія для внутрішнього глядача, яка навряд чи говоритиме до "світової спільноти". Тоді як "Плем'я" - жорстка історія про тут-і-тепер, яка може роздратувати українського глядача, але спрацює на глобальному ринку - як своєрідний експорт українських проблем - і задовольнить очікування тамтешньої аудиторії.

Тож, якщо врахувати минулорічний досвід "оскарівських" перегонів і запитати себе: який із двох музичних маніфестів був би кращим форматом для "Євробачення"? 

Перед тим, як відповідати, потрібно на мить забути про свої бажання "політичного висловлювання" і згадати, що "Євробачення" - це шоу і в різні роки в топах фіналістів були дівчина-з-бородою, українець-із-зіркою-на-лобі, металісти-з-жахливим-гримом, діма-білан-і-євген-плющенко та українка-з-дикими-танцями.

Отже, відповідь буде такою. Джамала - геній і перлина, "1944" - трек, від якого мурахи бігають по тілу і який проживаєш, як окремий досвід. 

Але високоякісний Love Manifest SunSay зі стратегічної точки зору тут-і-тепер, не претендуючи на епічну розповідь за все "українство", - здається, мав би більше шансів на успіх.

Хоча, можливо, світ змінився. І "Євробачення" вже не те. І болісну сагу кожної маленької країни, розказану великими співцями, буде почуто.