Коли ми чуємо про телеформати, на перший погляд може здатися, що це черговий неологізм, таке собі модне слівце про явище, якого раніше ніколи не було.

Насправді, це не так. Якщо зазирнути у бляклі спогади радянських днів, там з легкістю можна відшукати який-небудь Катрусин кінозал, КВН чи А ну-ка, дєвушкі - телеформати вже досить далекого минулого.

Глядача тоді не особливо балували, і всі телепередачі, напевно, можна було перерахувати на пальцях двох рук. А телеканали, взагалі, на пальцях однієї. Питання конкуренції, відповідно, не стояло на порядку денному, так само як і захисту прав інтелектуальної власності.

Але темні, чи то пак, чорно-білі часи пройшли і разом із переходом до ринкової економіки ми отримали цілий калейдоскоп телеканалів з їх продуктами, на першому етапі, звичайно, досить скромного рівня якості. Часи змінювались, в боротьбі за глядацьку аудиторію продукт вдосконалювався, в нього вкладалося все більше творчих і фінансових зусиль, зароблялись досить пристойні гроші, і все частіше відчувався гострий лікоть конкуренції.

Конфлікт, як результат загострення конкуренції, не забарився. Першою, так би мовити, публічною ластівкою на початку 2000-х стала справа Караоке на Майдані проти своєї донецької копії Караоке у фонтана. Власники оригінального телеформату справу з певними складнощами все ж виграли, хоча і з мізерною компенсацією збитків. На цьому історія, принаймні, публічних судових процесів закінчилась.

Схоже, гравці ринку взяли до уваги такі правила, і досить довгий час уникали відвертих конфронтацій із конкурентами. З нашої практики та зі слів колег ми знаємо про низку справ, коли конфлікти з копіюванням телеформатів залагоджувались на стадії переговорів - досить було долучитись юристам і порушник, розуміючи безперспективність своєї позиції, відступав. Як правило, не доходило навіть до випуску в ефір - ніхто не ризикував інвестувати в дорогі декорації та організаційно-адміністративні витрати, копіюючи антураж чужого телешоу.

Однак такий статус-кво все ж був порушений справою Ревізор проти Інспектор Фреймут. Складно сказати, чому саме ця ситуація переросла у відкритий конфлікт. Напевно, не останню роль , зіграло досить легковажне судове рішення у справі Караоке - подумаєш, сплатимо мізерну компенсацію. Можливо, зіграв своє формат Ревізора - зйомка "з плеча", яка не потребує значних капіталовкладень, а, отже, не такі вже й великі інвестиційні втрати після програшу справи.

Так чи інакше, телеканал 1+1 вирішив ризикнути і запустив свою версію телешоу, не припиняючи її показів, навіть програючи судову справу. Ті, хто слідкують за судовими перипетіями, знають, що 1+1 програв першу інстанцію, виграв другу, програв третю. Потім згідно повідомлень ЗМІ була відчайдушна і не зовсім спортивна спроба добитися перегляду судового рішення за, так би мовити, нововиявленими обставинами.

Справа в тому, що телеканал замовив у таких собі спеціалістів критичну рецензію на висновок судової експертизи - основного доказу у справі.

Чомусь ця так звана рецензія мала стати причиною повернення справи до попередньої інстанції. На щастя, схоже, ця квазі-уно-фантазія у дусі Великого Комбінатора не спрацювала, інакше сьогодні ми б уже мали тисячі заяв про перегляд давно закритих справ за допомогою замовних рецензій на судові експертизи. Наразі, доля Ревізора та Інспектора Фреймут перейшла до рук четвертої судової інстанції - Верховного суду, який прийняв до розгляду касаційну скаргу каналу 1+1.

Це, до речі, дуже рідкісне явище - насправді, мізерна доля господарських справ може доскочити аж такої честі, щоб бути розглянутою повним складом трьох палат Верховного суду. Позаяк, канал 1+1 все ж якимось чином зміг у своїй касації переконати найвищу судову інстанцію взяти цю справу, і саме Верховний суд має поставити у ній остаточну крапку.

Фінальне рішення у цій справі важко переоцінити. Воно має стати певним Рубіконом у питанні телеформатів. По суті, ми на роздоріжжі, де один шлях веде до світової практики повноцінного захисту телеформатів зі справедливою грошовою компенсацією у разі порушення, та інший шлях невизнання телеформатів та позбавлення можливості захисту прав їх власників. У першому варіанті телевізійна галузь отримає позитивний сигнал та потужний імпульс для подальшого розвитку. Адже вкладаючи зусилля та гроші у розробку нового інтелектуального продукту, або купуючи на нього ліцензію можна буде розраховувати, що ніхто безкарно не скопіює телеформат і не вкраде інвестовані кошти.

Знову ж таки світова спільнота побачить у нашій юрисдикції цивілізованого партнера, а не фріка-нігіліста, який придумав ще один спосіб як украсти чужу інтелектуальну власність. Якщо все ж якимось дивом спрацює другий варіант, і виявиться, що головна Феміда за своєю пов'язкою не розгледіла можливості для захисту телеформату, ми все одно в кінцевому рахунку повернемося до першого варіанту, але, спершу пройшовши довгий і безславний шлях.

Шлях ізгоя цивілізованого світу з ганебним тавром списку 301 за недотримання прав інтелектуальної власності; шлях занепаду власної індустрії телеформатів - навіщо купувати, якщо можна просто скопіювати; та, врешті-решт, шлях повальної крадіжки телеформатів самими телеканалами один у одного.

Окремої уваги у всій цій історії заслуговує позиція, яку публічно зайняла професійна спільнота - атестовані експерти та юристи, що працюють зі справами інтелектуальної власності. Є такий вираз - два правника, три позиції. У цій справі, як не дивно, цей вираз не актуальний. Численні коментарі у медіа та обмін думками на нещодавньому круглому столі Ліги свідчать про практично повну одностайність думок.

Думок про те, що телеформат має захищатись, а його крадіжка має каратись, в тому числі, адекватною грошовою компенсацією. Наразі, нам не доводилось чути від жодного представника незалежної професійної спільноти, щось інше, окрім того, що поява «Інспектора Фреймут» є досить очевидним порушенням прав на «Ревізор».

Що ж, тепер справа за юристами Нового каналу та 1+1, які мають достойно представити свою позицію, та, в кінцевому рахунку, звичайно, за Верховним судом, від якого залежить, де ми завтра прокинемось - у країні, яка стане на крок ближче до цивілізованого світу, чи у таборі клептоманів, де править той, хто краще вміє красти.