Ми живемо у паралельній реальності. Для більшості з нас, музика асоціюється зі звуками, що нас оточують, а це переважно попса, тобто, будь-яка пісенна чи танцювальна форма, але ні в якому разі не класична музика. Ми не маємо жодного каналу чи фм-станції класичної музики. Бо у нас вони закриються наступного дня після відкриття. У наших філармоніях і драмтеатрах продають капусту та проходять виставки-базари-ярмарки, коли в них не виступає Олег Вінник.

І це не тому, що академічна музика маргіналізувалася і залишилась тільки, як спосіб освоєння інструменту у музучилищах та консерваторіях. Це тому, що ми живемо у паралельному світі, де нам добре і без ваших пілікалок у смокінгах.

А що по той бік? У Віденську оперу важко взяти квитки, не згадуючи вже Метрополітен(це не метро) і квитки по 3-8 тисяч грн в La Scala, якщо по-нашому.

У тому світі, у непоганих класичних музикантів, гастролі розписані до 2018 року! Навідміну від наших, які не знають, шо буде за місяць.

Хороших українських класичних музикантів знають закордоном, а не у нас і це вже абсолютна норма! Нам вони непотрібні! Ну, наприклад, хор "Орея", в якому я колись працював, давав по 50 концертів на рік закордоном і лише 3-5 в Україні, з них 4 безкоштовно.

Враховуючи те, що український телерадіопростор, вже давно не має на меті виховувати смаки, а є цинічним відображенням уподобань суспільства, то ось вам приклад виховання. Це Інтермеццо. Дуже зручний формат. Вам не доведеться слухати оперу у двох діях чи цілий реквієм. Де? У нас в Києві і не у філармонії.

У програмі легкий та мелодійний Моцарт, що за свої 35 років написав більше ніж Костя Меладзе для усіх своїх артистів;)

У кількості і нашою мовою - приблизно 50-60 альбомів. Тобто, по 2-3 на рік. Рукою. Пером. Серцем.

Я йду та дякую Masha Prilipko, за те, що робить гарну справу.