Виборча кампанія фактично почалася. Цього ще не визнають політики, в цьому ще майже не бере участь українська громада. Але майбутні вибори є основною рамкою для дій політиків та їх аналізу експертами протягом останнього тижня.

Причому не так навіть важливо, коли розпочнуться вибори насправді - як парламентські, так і президентські. Важливо інше - невідрефлексований журналістами та експертами виборчий дискурс, який вже з'явився в ході цієї політичної кризи, і який нікуди вже не зникне.

Але що ще більш важливо, на фоні аналітики інтриг так і не вдалося знайти зрозумілого концептуального уявлення про суть цієї виборчої кампанії: за що іде битва, хто з ким бореться.

Нинішня виборча кампанія, попри весь її популярний дискурс (антиолігархічний, антикорупційний та прореформенний), відображає значно глибше протистояння.

Ця виборча кампанія почалася в результаті закулісного конфлікту фінансово-корпоративних груп Росії та США у процесі їх впливу на українську політику. Цей конфлікт, давно добре представлений всередині України, дозволи дооформитися трьом групам позиціонерів.

Ці три групи є важливими у своєму сутнісному розрізненні: маловпливове вже субмісивне лобі Росії (залишки Партії Регіонів та проолігархічні групи), прозахідні політики-субдомінанти (які управляють країною підпорядковуючись зовні), і власне прозахідні політики-домінанти (які здатні до самостійних ініціатив щодо управління країною).

Субмісивне лобі Росії це колишні субдомінанти щодо Росії, які сьогодні значно послабилися (стали субмісивними). Субмісивні політики використовуються субдомінантами для боротьби з їх найбільшими конкурентами - домінантами. Саме тому в Україні така слабка боротьба з представниками колишньої влади. Субмісивна роль завжди дуже затребувана субдомінантами.

Субдомінанти - це нинішній Президент та нинішній Прем'єр-міністр. Їх беззастережно підтримують США і не дуже боїться Росія.

Домінанти - це Саакашвілі, Садовий та Тимошенко. Їх помірно підтримують США і значно більше боїться Росія.

Субдомінантів прораховувати легше, бо політика США доволі прогнозована. Домінантів прораховувати важче, бо вони завжди несподівані - як для США, так і для Росії.

Субдомінантам завжди легше - управлінські рішення та ресурси для них вони отримують ззовні.

Домінантам важче - управлінські рішення їм потрібно знаходити як патріотичну надстратегію в ситуації конфлікту між США та Росією, і одночасно їм потрібно знаходити принципово нові ресурси на впровадження цієї стратегії.

Саме тому, за великим рахунком, ні США, ні Росії домінантна політика в Україні непотрібна, бо надто великі ризики вона становить для обох країн. Але така домінантна політика вкрай важлива для України, бо вона вперше дає нам шанс на суб'єктні дії.

Отже нинішня битва за крісло Прем'єр-міністра, а можливо і майбутнього Президента, це битва субдомінантів і домінантів.

З точки зору української громади, домінанти кращі за субдомінантів, бо вони дають шанс на появу центру прийняття стратегічних рішень всередині України.

Відтак фаворити кандидування на пост Прем'єр-міністра - Садовий, Саакашвілі та Тимошенко - є більш привабливими для майбутнього країни, ніж Порошенко та Яценюк.

Разом з тим стратегія успіху виборчих кампаній основних домінантів дещо розрізняється.

Найкращим способом для просування для Садового та Саакашвілі є процес щодо їх об'єднання, причому у радикальній дистанції від Тимошенко. І тут не так важливе навіть саме об'єднання в організаційному плані, як порядок денний для обговорення в процесі такого об'єднання, який може постійно генерувати як критичні, так і позитивно-організаційні ініціативи.

Найкращим способом просування для Тимошенко є її окремішність від решти кандидатів в ситуації протистояння з втрачаючими довіру Президентом та Прем'єр-міністром. В цьому сенсі організована Адміністрацією Президента та Урядом антитимошенківська кампанія спрацювала на її рейтинг навіть краще, ніж її власна ініціатива з Наливайченком щодо Конституційної Асамблеї.

Чим більше влада, що втратила громадську довіру, нападатиме на Тимошенко, тим вищим буде її рейтинг.

Чим менше влада нападатиме на Саакашвілі та Садового, тим менш стрімко буде зростати їх рейтинг.

Сам факт появи домінантної політики в Україні можна вітати. Домінантну політику варто підтримати. Особливо добре, що у нас не один домінант, а одразу два - Тимошенко та Саакашвілі з Садовим (їх можна розглядати як одного домінанта).

Мова йде про те, що у нас знову формується опозиція. Чи фактично дві опозиції - два типи домінантів.

А це означає, що у нас вперше починається справжня політика.

І це дуже добре.

Особливо на другу річницю Революції Гідності.