Інцидент навколо нецензурних висловлювань громадянки РФ Столярової перед сюжетом про Небесну Сотню на телеканалі «Інтер» вкотре виявив недбале ставлення наших владних «еліт» до гуманітарної сфери. Так, вони бачать загрозу в Росії, так, збільшують фінансування для Збройних Сил України, і так, дають воєнну відсіч агресору. Однак, покоління політиків, вихованих у 90-х і двотисячних роках, не сприймає гуманітарну/культурну сфери як поле битви - часто важливіше й фундаментальніше, ніж реальний театр воєнних дій. Всі роки незалежності культура віддавалася на відкуп маргіналам, посади міністра культури та інших важливих чиновників у цій царині не ставали об'єктом обговорень та конкуренції ідей.

Тому й не дивно, що навіть через два роки після початку російської агресії в Україні раз у раз вигулькує якийсь новий «засланий козачок», якими масово інфільтровано всі сфери суспільно-політичного життя країни. Правду кажучи, поведінка, позиція й слова Столярової мене абсолютно не здивували, бо чого ж іще чекати від людини, яка й приїхала в Україну з метою промивати українцям мізки, виконуючи волю своїх олігархічних покровителів, чиї бізнесові інтереси залежать від країни-агресора? Питання тут у першу чергу до українського народу, який уже десятиліття покірно споживає «продукт», який важко назвати інформаційним - у пресі, радіо і передусім на телебаченні. Шустер, Кісєльов, Ганапольській, Столярова - невже це світочі, що мають формувати українську громадську думку?

Утім, народ - це спільнота достатньо розмита й аморфна, тож питання до нього залишаються риторичними. Натомість конкретними є питання до влади, яку наш народ уповноважив дбати про його безпеку, та до профільних структур - Нацради з питань телерадіомовлення й СБУ. Безумовно, всім було дуже приємно переглянути відео депортації Столярової, але чому це сталося вже тільки після інциденту? Хіба спецслужби не мають діяти на випередження, хіба аналітики й слідчі можуть отримувати ідеї про депортацію українофобів тільки зі стрічок соцмереж? За результатами досліджень, «Інтер» ‒ найпопулярніший телеканал країни, невже не можна було звернути увагу на його редакційну політику раніше? Словом, впіймали вже впійманого, а найбільшої шкоди завдають якраз приховані, невідомі широкому загалу «агенти впливу».

Про Нацраду взагалі говорити всерйоз не хочеться. Вона не лише не виконує своїх функцій, а й девальвує саму ідею державного контролю за дотриманням стандартів у інформаційній сфері. У час війни Нацрада мала б виступити з чітким месиджем цілей, які можуть оборонити наш інформаційний простір: деолігархізація, деколонізація, дерусифікація. Лише такий підхід здатен змінити всю систему, а не одиничне прізвище випадково викритого агента.