MENU

Гендерні стереотипи в житті чоловіків

4805 0

Нещодавно в рамках "15х4" – серії некомерційних заходів для фанатів науки і лекторів відбулася зустріч Gender Talks. Одна з тем була присвячена гендерним стереотипам у житті чоловіків. Про те, як їм живеться у світі, де існує безліч стереотипів щодо того, яким має бути справжній чоловік, розповів Тимофій Дружинін. А портал "Мегаполіс" занотував усе це для вас, щоб і ви були в курсі

Слова "стать" і "гендер" часто синонімізуються навіть у науковій літературі. Але потрібно зауважити, що стать – це біологічна характеристика, а гендер – соціальна.

У межах репродуктивної білології існує тільки дві статті. Але якщо визначати статеву приналежність за будовою геніталій (саме так визначається стать новонародженого), то можна говорити про п'ять статей:

1) ті, що мають жіночі геніталії – жінки;

2) ті, що мають чоловічі геніталії – чоловіки;

3) ті, що мають змішані геніталії – гермафродити (герми);

4) ті, що мають переважно жіночі геніталії, але є й елементи чоловічих (фемінні псевдогермафродити);

5) ті, що мають переважно чоловічі генітаії, але є й елементи жіночих – маскулінні псевдогермафродити (мерми).

Якщо ж узяти за основу не будову геніталій, а спрямованість сексуального бажання, то можна виділити п'ять типів гендерної ідентичності:

1) чоловічий;

2) жіночий;

3) чоловічий гомосексуальний;

4) жіночий гомосексуальний;

5) транссексуальний (ті, хто не приймають свою стать).

Для того, щоб відділити стать як біологічну характеристику від характеристик соціально-культурних, американський сексолог Джон Мані ввів поняття гендер. Гендер – це соціальна стать, яка визначає поведінку людини в суспільстві і те, як ця поведінка сприймається. У психології і сексології поняття "гендер" вживаєють у ширшому сенсі, маються на увазі будь-які психічні або поведінкові якості, які асоціюються з маскулінністю та фемінністю і, ймовірно, відрізняють чоловіків від жінок. Тобто, гендерні ролі – це приписування певних рис і очікування, які є в культурі, плюс оцінка такої поведінки як правильної чи неправильної.

Конкретні чоловіки і жінки різні за біологічними характеристиками, за особливостями психіки, за інтересами, знаннями, смаками... А розуміння, що ж таке маскулінність і фемінність вибудовується на основі спостережень за собі подібними і неподібними. Таким чином, у кожного нібито є сценарій того, яку роль грати: мачо, стиляги, ботана, кокетки – цих ролей величезна кількість і вона щоразу збільшується. Але проблема з розігруванням ролей полягає в їхній внутрішній суперечності.

Ми сприймаємо маскулінність як щось монолітне. Це – сильний, сміливий, героїчний чоловік, той, який усе може.

Яскравим прикладом моноліту, концентрованим уявленням маскулінності, є Тоні Старк.

У ньому без суперечностей поєднуються всі характеристики маскулінності: він успішний, лідер своєї справи, визнаний іншими, сексуальний і водночас розумний та розсудливий. У звичайної живої людини виникає запитання: "Як у нього це виходить? Це взагалі можливо?" Такий персонаж швидше є казковим, бо складно уявити поєднання гарячої спонтанності і холодної розсудливості в одному флаконі. І саме в цьому полягає проблема монолітності маскулінності. Справа в тому, що маскулінність завжди і всюди практично є синонімом сексуальності, справжній чоловік завжди сексуальний. Але разом із тим практично всюди існує інший символ означення маскулінності – це логос, раціональне начало.

Для прикладу візьмемо середньовічну патріархальну культуру.

Одна модель чоловіка – це лицар, інша – монах.

Із позиції лицаря, несексуальні монахи були "проблематичними": чоловіки вони взагалі чи ні? Але якщо подивитися на це з іншого боку, то людина, яка здатна стримати свої імпульси, подолати і контролювати їх, виявляється ще більшим чоловіком, ніж будь-який воїн, який рве всіх на шматки і не може себе стримати. Логічно, що в чоловіка виникає питання: як ці дві прекрасні риси в собі поєднати? З одного боку, бути завжди готовим дати по пиці, з іншого – вміти себе стримувати, коли це потрібно.

Боб Коннел, вона ж Рейвен Коннел, ввела поняття гегемонної маскуліності. І визначила її як певну ієрархію, яку ми самі собі створюємо в маскулінному світі. Модель гегемонної маскуліності відкрили, ґрунтуючись на спостереженнях у школах за поведінкою хлопчиків. Гегемонна маскулінність – нормативна структура, яка забезпечує хлопчику чи чоловікові, який імовірно володіє цими рисами і планує поділяти ці цінності, місце на вершинні гендерної ієрархії. Формується така система в гомосоціальних групах. Гомосоціальність – універсальний соціальний і психологічний феномен, це орієнтація людей на спілкування і діяльність перш за все з тими, хто на них схожий. Чоловікам ця особливість особливо притаманна, у них є бажання і потреба відділятися від жінок, потреба в сегрегації, чіткого, абсолютного розмежування чоловічих і жіночих функцій.

Є психологічні дані, зокрема кроскультурні, які показують одну і ту саму картину. Вже у віці трьох років статеву сегрегацію починають дівчата, тому що в них раніше формується самосвідомість, вони раніше замислюються над тим: "Хто я?". Вони надають перевагу грі з дівчатками, а не із хлопчиками. Тобто, починають вони. Але вже у віці п'яти років інціативу повністю перехоплюють хлопчики, і для них стає жорсткою абсолютною нормою – виключення дівчат.

Справжній хлопець – це той, у якому немає нічого дівчачого.

Вступаючи до таких груп у садочках, школах тощо, чоловіки починають виробляти еталони власної поведінки. Тобто, я бачу, як поводяться хлопці, і повторюю їхню поведінку, я в жодному разі не буду поводитися так, як дівчата. Таким чином, потрошечки ми починаємо накопичувати досвід власних гендерних ролей.Себто вже з раннього віку починають формуватися маленькі, але вже стереотипчики. Й очевидно, що в цих умовно сегрегованих спільнотах і формуються ті риси, які потім називаються чоловічими, чи маскулінністю. У чоловічих гомосоціальних групах виникає таке поняття як "чоловіча дружба", яка поетизується і стає еталоном справжнього чоловіка. Для чоловіків це – цілком реальні, дуже важливі цінності.

Але... як наслідок цього виникає гомофобія і будь-які форми ксенофобії. З одного боку, як обмеження, означення "стоп-лінії" для чоловічих інтимних стосунків і разом із тим як побудова ієрархії за принципом правильний/неправильний чоловік. Робиться це для підтвердження особистої справжньої маскулінності. (Я – справжній мужик!) Тобто, необов'язково самовдосконалюватися, можна ще й принижувати інших. Таким чином, очевидні дві сторони гомофобії і утисків взагалі:

1. встановлення меж стосунків між чоловіками і контроль за ними (чоловіки не мають бути дуже близькими);

2. спосіб піднятися ієрархічною драбиною і підтвердити власну маскулінність.

Американський соціолог Майкл Кюммель казав, що гомофобія спрямована не тільки проти ґеїв, це – спосіб створення ієрархії, доказ того, що я справжній чоловік, а хтось інший – несправжній. Тому що ідеалу маскулінності (найкращий, найсміливіший, великий і рішучий) досягти складно чи неможливо, набагато простіше когось "опустити", принизити.

Гегемонна маскулінність дає переваги: статус, влада, авторитет у ровесників, інших чоловіків. Для чоловіка, особливо для хлопця головною референтною групою є інші хлопці. Він з ними змагається, він має перемогти, він оцінює себе за їхніми критеріями.

Навіть успіх у дівчат має бути підтвердженим у компанії хлопців

У цьому сенсі стосунки між чоловіками і хлопцями завжди суб'єктно-субєктні,навіть якщо вони конфліктні, ієрархічні і так далі. Що стосується жінки, дівчини, то для того, щоби хлопець усвідомив її як суб'єкт, має пройти багато часу. І не завжди, не в усіх чоловіків це виходить. Є дуже багато чоловіків, абсолютно гетеросексуальних, які сплять тільки з жінками. Але це єдине, що вони хочуть робити з жінками, все інше: працювати, проводити вільний час, розмовляти – вони будуть з іншими чоловіками, і жінку в ці інші речі можуть допускати, можуть не допускати.

Негативні сторони гегемонної маскулінності

Нереалістичний образ. Справжній чоловік має завжди й у всьому бути першим, він намагається це зробити. Ця установка дійсно сприяє тому, що він стає сильним, конкурентноздатним. Але якщо йому це не вдається, то виникають неврози, відчуття неповноцінності тощо.

Блокування емоційних реакцій. Вже написано багато праць і художніх творів про неекспресивного чоловіка, про те, що чоловік має труднощі із саморозкриттям, з емоційним контактом як з іншими чоловіками (тому що саморозкриття означає сказати щось найбільш наболіле, а це, як правило, те, про що соромно говорити, тому обмежується спілкування), так і з жінками. До речі, думка про те, що якщо чоловіки не плачуть сльозами, вони будуть плакати кулями, має пряме відношення до тероризму і схожих явищ.

Апеляція до сили там, де потрібні переговори. Були проведені дослідження сексуальності, в яких науковці намагалися з'ясувати, якими насправді є чоловіки, що користуються найбільшим успіхом у дівчат і міняють їх як шкарпетки. Таких студентів "прогнали" по купі тестів і на виході отримали результат – любов до новизни і ризику. Спеціальний термін sensation sacking означає "любителі гострих відчуттів". Це психологічний синдром, який є не тільки в чоловіків, але й у жінок. До того ж, це десь корелюється з підвищеною секрецією тестостерона. У середніх класах школи такі хлопці є лідерами у своїх компаніях, тому що вони рослі, маскулінні, можуть вдарити і так далі. У старших класах їх починають любити дівчата, тому що дівчата люблять тих хлопців, яких поважають інші хлопці. Але потім виявляється, що саме ці хлопці перебувають одночасно як мінімум у трьох групах ризику. Вони потрапляють у групу ризику зі зґвалтування, бо вони не можуть припустити, що жінка скаже їм "ні" (згадайте, скільки було скандалів з найбільш титулованими спортсменами). І також вони в групі ризику з алкоголізму і наркозалежності.

Якщо ти не маєш дітей, ти – не чоловік, і скільки б ти не займався сексом – це лише ігри!

Батьківство завжди вважалося показником не тільки сексуальності, а й маскулінності у традиційному суспільстві. Якщо всі твої друзів мають дітей, а ти ні, значить, ти не чоловік. Виникає запитання: "Невже я гірший за інших?". І я теж стаю батьком, але якщо цього зробити не можу, виникають серйозні проблеми, неврози. Батьківство – це головна чоловіча ідентичність, і сьогодні вона виявляється ще проблематичнішою, ніж раніше. Зараз від батька очікують зайняття позиції годувальника у вигляді старої норми й на додачу умови сучасної ситуації: бути ніжним, чуйним, уважним до дітей – що у свою чергу повертає нас до проблеми монолітності.

З усього сказаного випливає, що будь-які гендерні ролі чи уявлення можуть мати характер стереотипності. Структура гегемонної маскулінності вимагає від хлопця чи чоловіка побудови монолітного образу, в якому багато внутрішніх суперечностей, йому потрібно поєднати непоєднуване, а неможливість зробити це може мати не дуже приємні наслідки. Тому все-таки краще виходити за рамки стереотипів і просто бути собою.

Оксана ГАБДУКАЄВА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини