І я долучаюсь до фб-флешмобу ‪#‎ЖінкаЯкаНадихає‬.

Для мене 8 березня - Міжнародний день захисту прав жінок. Але не у радянському сенсі тюльпанів, олів'є та розмов про сильну і слабку статі у контексті "споконвічних" призначень жінки і чоловіка.

Цей день у своєму первісному сенсі дає додаткову нагоду поговорити про те, які проблеми та суспільні упередження заважають жінкам жити, працювати, самореалізовуватись, бути щасливими, поговорити про права людини у ширшому контексті, адже гендерна рівність передбачає не лише боротьбу проти дискримінації жінок. А також згадати про тих жінок, які вже давно долають стереотипи, гендерні і не тільки.

Мене жінки надихали і продовжують надихати, але от зараз хочеться розповісти про мою викладачку музики. Регина Лопата.

Вона навчила мене делікатності, невимушено та не наполегливо. Вона опікувалася талановитими або ж здібними учнями та ученицями, але так тонко подавала все це, що не ображала тих, хто був слабшим. Займалася безкоштовно, проводила асоціації з музикою та мистецтвом, досі пам`ятаю, як гармонійно виглядали нотні рядки з графічними етюдами її чоловіка Василя Лопати. Або як ми обирали музичну п`єсу, котра була наче невід`ємною частиною малярської композиції.

Вона навчила мене слухати музику і не боятися осмислювати її та ділитися враженнями. Вона вислуховувала мою злість на Баха, котрого я переїла і не хотіла грати, він мене пригнічував, вона сказала: спробуй про це написати, потім ще раз зіграй і ти відчуєш його світло. Світло, котре дістає до днища. І я відчула.

Сила, розтяжка, краса і можливості моїх пальців - залишилися б незбагненним для мене інструментарієм без неї.

Вона подарувала мені ілюстровані біографії Стравинського, Глинки та старовинне видання творів Баха, це навчило мене сприймати мистецтво комплексно, зважати на роль творця, бути уважною до деталей.

І це вона відкривала для мене світ української музики та київських концертних залів.

У випускному класі, коли я страждала на закоханість та підліткизм, музика мене обтяжувала і дратувала, вона передала мені «Іспанський танець», цим врятувала від провалу на заключних академічних концертах. Бо технікою часто рухає пристрасть.

Була елегантною чорною блискучою маленькою екзотичною пташкою.

Вона давала людям більше, ніж вони здатні були взяти. Більше, ніж вони здатні були зрозуміти. Але не все, що дала, пролилося, щось залишилося в мені. Мені соромно, що після закінчення музичної школи, я не заходила до неї, хоча збиралася сотню раз. Зараз на місці моєї музикалки - курси англійської мови.

І коли я чую ноту - ре, я неодмінно першою згадую її. Регина Володимирівна Лопата. Київська музична школа № 30.