Як тебе не любити.

Позняки, околиці озера Тягле.

Колись тут були заплавні луки, на деревах селились солов`ї, повітря було сповнене ароматами лучної рослинності та свіжості від численних джерел та водойм.

Тепер тут суцільні відвали сміття, що простяглися на заплавні луки в усі боки на багато кілометрів. Будівельні та побутові відходи, розбиті унітази, керамічна плитка, покришки, пластикові пляшки, пінопласт, звалища моніторів та іншої електроніки, розбиті ртутні лампи, мертві собаки.

На деревах гойдаються жмути пластикових кульків. Щодня сюди завозять нові відходи. То тут, то там бомжі обпалюють хтозна де вкрадені електричні кабелі. Навіть у дощову погоду над луками здіймається кислий синтетичний сморід, очі роз`їдає від хімії, що розкладається навкруги. І це під вікнами численних житлових будинків району.

Ніхто нікому не заважає перетворювати мальовничу зелену зону на апокаліптичне звалище.

Ласкаво просимо у Київ!