Після падіння комунізму стосунки між Україною й Румунією були стримано-ворожими, але російська агресія докорінно змінила ситуацію. Настав слушний час актуалізувати свої знання про Румунію, цю, на думку експертів, «зірку, що сходить» Центрально-Східної Європи.

1. «Booming Romania». Частотність вживання цього вислову протягом останніх чотирьох років зашкалювала, причина цьому - послідовно високі показники економічного зростання. Середній рівень зростання ВВП Румунії у 2012-15 рр. - 3% (зі схильністю до подальшого росту: окремо взятий 2015 рік встановив планку уже в чотири відсотки, що дозволило країні посісти перше місце в ЄС за темпами розвитку). Інвестиційні агентства й міжнародні фінансові організації називають Румунію «тигром» або «зіркою, що сходить», і радять інвестувати саме в цю країну. Політична стабільність й напрочуд ефективна боротьба з корупцією спричинилися до того, що все частіше з брюссельських кабінетів саме Румунію, а не Польщу, бачать лідером реґіону. І відповідно винагороджують цю «відмінницю»: ЄС у 2014-2020 рр. планує вкласти в різноманітні проекти в Румунії понад 43 млрд. євро.

2. Геть від Москви. Ви, можливо, здивуєтеся, але найгірше ставляться до Російської Федерації не українці (навіть у час війни!), а румуни. Русофобія - це одна з підвалин румунської ментальності, які в багатьох своїх проблемах звинувачують саме слов'ян (читай - росіян). Румуни вважають себе древнім народом, що виводиться з Дакії й її підкорювачів - римлян, а відтак - «латинським островом» на Сході, країною західної цивілізації посеред східних варварів. Саме русофобією довший час диктувалося вороже ставлення Румунії до України, що сприймалася продовженням Росії під іншою назвою. Втім, Євромайдан і російська аґресія кардинально змінили ситуацію, тож зараз румунська політична еліта бачить Україну союзником у побудові поясу безпеки у Центрально-Східній Європі. Від теоретичної концепції справа поволі реалізується в практичній площині: усього тиждень тому, 29 лютого 2016 року, Румунія заявила про виділення Україні військової допомоги (спорядження й обладнання) на суму в чверть мільйона євро. Після двох десятиліть вакууму в стосунках такий жест можна вважати проривом.

3. Захід як вибір. Румуни не зупинилися просто на декларації власної приналежності до західного світу - вони почали діяти й вестернізувати свою країну досить давно. Чи не найважливішим у цьому процесі був перехід з кириличного на латинський алфавіт, що відбувся за вказівкою влади у 1860 році. За слушної нагоди латинку ввели й у Молдові, країні, яка в найближчі десятиліття може приєднатися до Румунії на правах автономії чи федерації.

4. Іноземний правитель. Прагнучи реформувати свою країну й наблизити її до Заходу, румуни (не без наполегливих порад європейських імперій) запросили керувати країною іноземця - вибір зупинився на представникові німецької аристократичної династії Гогенцолернів. Таке рішення виявилося неймовірно ефективним: король Кароль І усі зусилля поклав на процвітання Румунії, чим заслужив народну любов і всезагальне прийняття монархічного устрою. Більше того, іноземний правитель став протидією чварам і міжусобицям локальних кланів реґіонів, що з них було утворено державу. Цікаво, що після падіння комунізму представники династії, хоч уже й без престолу, продовжили активно працювати на Румунію, ставши, зокрема, лобістами вступу країни в НАТО й ЄС. У наші дні румунська гілка Гогенцолернів знову живе в Бухаресті.

5. Схід і Захід разом, або типова шизофренія. Як і скрізь у Східній Європі, ментальність румунського народу збудована на непоєднуваних, здавалось би, протилежностях. Так, попри ґлорифікацією своєї західності, Румунія залишається ревною православною країною (щоправда, за всяку ціну відгороджуючись від московського ґундяєвізму, підкреслюючи натомість зв'язок із Грецією). Зрештою, релігійність румунів досить дивна, адже ортодоксія поєднана тут з елементами поганства та містицизму. Невипадково, отож, у цій країні так легко прижився фашизм (Залізна Гвардія), і вихідцем саме звідти виявився найбільший релігієзнавець минулого століття - Мірча Еліаде.