MENU

Урок зі зневіри й меншовартості – від школярок у київській маршрутці

5047 0

Я їду в маршрутці з Печерська на Бессарабку. Поруч сидить школярка (на вигляд дев'ятий-десятий клас), над нею стоїть її однокласниця.
Та, що стоїть, дістає айфон, телефонує (як стає зрозуміло потім) мамі.

– Алё, привет, ма. Да, уроки уже закончились, домой еду. На английском сочинения сегодня писали, ну типа сочиняли письмо для голландских тинейджеров. Выдумывали, что мы нормальные люди, что такие же как и они, что живем не в стране третьего мира...

– Ага, – саркастично підтакнула та, що сидить поруч зі мною.

– Ну еще писали, что мы верим в светлое будущее, верим, что в Украине когда-нибудь все будет хорошо.

– Ага....верим, б*ять – знову егекає та, що сидить поруч.

– Но если честно, то для тебя у меня две новости. Плохая и хорошая. Давай я начну с плохой... Ну... по украинскому языку сегодня восемь получила... За диктант, да. А теперь хорошая, она точно перекроет плохую, и ты будешь очень рада. Готова? По немецкому у меня одинадцать! Скажи круто? Я знала, что ты будешь рада. Ой, ну ладно, нам выходить уже пора, увидимся вечером.

Вони вийшли. А в моїй голові цілий день крутилося "ага, верим, б*ять"...

Дуже відчайдушно вона це сказала в свої п'ятнадцять. Чи шістнадцять...

І я собі уявила, як мама зраділа з німецької. *уй з тою українською, а от німецька... Може, доця вивчить... осяде в Берліні... вибереться зі "страни трєтєво міра", в якій "когда-нибудь, непонятно когда, наступит светлое будущее".

Оксана ШАВАРСЬКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



38022.txt Открыть с помощью Google Документы Отображается файл "38022.txt"
Правила коментування »  

Новини