Після терористичної вилазки в Брюсселі Європа поступово приходить до тями після довгого ледачого реагування на такі акти. Ще нещодавно їх вважали локальними інцидентами.

Щось підривали в Північній Ірландії, та це внутрішня справа Сполученого королівства. Баски підкладали бомби, арабські бойовики влаштовували вибухи на вокзалах в Іспанії, нехай Мадрид вирішує свої проблеми. Були на континенті так звані спокійні країни, Бельгія - серед них, де, здавалося, не варто боятися вибухів і бомб.

Занадто довго більшість країн Європи економили на військових витратах і витратах на спецслужби. В результаті у більшості країн їх професіоналізм та оснащення знаходяться на неприпустимо низькому рівні, що дозволяє бойовикам почуватися в європейських країнах досить привільно.

Багато говориться про спільну боротьбу зі світовим злом, але навіть у межах Євросоюзу спецслужби й поліція рідко взаємодіють і вкрай неохоче діляться інформацією. У тій самій Бельгії тільки зараз почали займатися взаємодією поліції та спецслужб. Наскільки ефективною є така співпраця ілюструє боротьба з баскськими терористами з організації ЕТА - Euskadi Ta Askatasuna - «Країна басків і свобода».

З 1962 року, коли організація розпочала терористичну діяльність, її операційною базою була Франція, зокрема, департамент Атлантичні Піренеї, населений басками. Іспанські спецслужби не могли самостійно впоратися з тероризмом, французькі з ними не взаємодіяли. І тільки в 2008-2010 рр. спільними діями відповідних органів двох країн було заарештовано у Франції лідерів організації та кілька десятків бойовиків. Після цього ЕТА відмовилася від терористичної діяльності й перейшла до політичної.

Незважаючи на очевидність необхідності спільної боротьби з тероризмом, головною перешкодою є політична різноспрямованість.

Особливо наочно це видно з реакції російських політиків та чиновників на вибухи у Бельгії. Вона зводиться до ледь приховуваної або відвертої зловтіхи. При цьому люди досить високого рангу займаються відвертою брехнею та маніпуляціями. Голова комітету Державної думи з міжнародних справ Олексій Пушков заявив, що «Поки Столтенберг, себе не тямлячи, бореться з уявною «росс. загрозою» і розміщує війська в Латвії, у нього під носом, у Брюсселі підривають людей». Цей голова профільного комітету і телеведучий не знає, що НАТО - це організація, яка займається військовими проблемами, а не поліцейськими. Останні можуть бути віднесені виключно до компетенції самих держав, а не міжнародних організацій. Мабуть зміцнення оборони східних кордонів членів Альянсу так дратує російське керівництво, що його вірні зброєносці займаються відвертою фальсифікацією.

Як завжди найбільш відверто висловлюється Володимир Жириновський. На пропагандистському телеканалі «Россия 24» він заявив, що «Россия - не Европа. Сейчас теракты идут в Европе. И будут идти по всей. И нам это выгодно. Пусть они подыхают и погибают. Че вы все ждете? Пусть они к нам идут и просят нас!».

На що ж сподіваються у Москві?

По-перше, на роздратування обивателя відсутністю звичної безпеки. У Кремлі чекають не дочекаються різкого зсуву праворуч на найближчих виборах у Німеччині та Франції. Відповідно приходу до влади проросійськи орієнтованих сил на кшталт Національного фронту Ле Пен та заміни Меркель більш прихильних до Москви політиками. Принаймні успіх праворадикальної партії AfD - Alternative für Deutschland - «Альтернатива для Німеччини» - на виборах у трьох землях в російській столиці викликав неабиякий ентузіазм.

По-друге. Різкі виступи російських політиків покликані донести до європейців, що в разі продовження дипломатичної ізоляції Кремля там можуть перейти від словесної до матеріальної підтримки бойовиків. За прикладом Робочої партії Курдистану та сирійських курдських організацій.

По-третє. За допомогу в боротьбі з тероризмом Москва хоче запросити у Заходу досить високу ціну. Тут не тільки тактичні завдання на кшталт визнання анексії Криму або підтримка сепаратистів Донбасу, а також зняття всіх санкцій. Все набагато глобальніше. Росія має стати повноправним учасником чотирикутника Москва - Вашингтон - Брюссель - Пекін. Крім того, має бути визнана і якимось чином юридично зафіксована зона її особливих інтересів не тільки на теренах СНД, але також у Східній та Південно-Східній Європі, на Близькому Сході. Під зоною свого впливу в Кремлі розуміють «свободу рук», зокрема можливість військового втручання за прикладом Кавказької війни 2008 року, вторгнення на Донбас або вторгнення до Сирії.

По-четверте. Захід повинен відмовитися від підтримки, навіть моральної, російських опозиціонерів, зокрема й від критики становища з правами людини.

Ось що мав на увазі Жириновський, коли вимагав «Пусть они к нам идут и просят нас!».

Взагалі дивною є синхронність терористичних вилазок в європейських містах і складнощі, які виникають в російській політиці хоч у Сирії, хоч на Донбасі.

У листопаді минулого року криза військової складової російської авантюри на Близькому Сході стала очевидною. Проблеми з Туреччиною, що загрожують прямим військовим зіткненням, загострення відносин із Саудівською Аравією, різке падіння цін на нафту й швидка девальвація рубля - далеко не повний перелік проблем. І тут теракти в Парижі. Франції вже не до того, щоб бомбити ІДІЛ і взагалі не до Сирії. Зокрема звужуються можливості французької політики щодо України. Відповідно позиція Москви щодо Донбасу посилюється, бойовики отримують підкріплення, обстріли посилюються.

Вибухи в Брюсселі пролунали на тлі чергового кремлівського виверту з так званим виведенням військ із Сирії. Ось російські війська відходять, начебто виконавши своє завдання, і тут Європа опиняється під владою терористичної загрози. У Берліні посилилися дискусії з приводу безпеки і того, яку загрозу несуть із собою мігранти. Бюргера вже не цікавлять проблеми анексій, порушення кордонів. Це десь далеко, а вибухи в Парижі та Брюсселі зовсім поруч і можуть будь-якої миті перекинутися на інший берег Рейну. Терористична загроза вже не уявна, а реальна. Як тут не виникнути конспірологічній версії про російський слід бельгійських подій, озвученій головою СБУ.

Судячи з украй нервової реакції в Москві на його висловлювання, там серйозно побоюються звинувачень у пособництві тероризму. Адже спецслужби СРСР і так званих соціалістичних країн займалися забезпеченням терористичних організацій і значною мірою спрямовували їхню діяльність. І це стосується не тільки палестинської ООП, але також ірландської ІРА, німецької RAF - Rote Armee Fraktion - «Фракція Червоної армії». Ще відомої під назвою групи «Баадер - Майнхоф».

Як писав генерал Іон Міхай Почепа, котрий був заступником начальника зовнішньої розвідки Румунії і радником Ніколае Чаушеску й у липні 1978 року втік на Захід, за радянським планом терористи з ООП 1969 року захопили 82 літака. Керівник радянської зовнішньої розвідки генерал Олександр Сахаровський показував румунському колезі у своєму кабінеті мапу, втикану червоними прапорцями. Кожен прапор позначав захоплений літак, і з приводу цього він похвалився: «Це мій винахід».

Можливо, що генерал-перебіжчик дещо перебільшив кількість захоплених літаків. Їх число в цьому випадку відіграє другорядну роль. Важливим є принципове положення, що захоплення цивільних літаків і перетворення їх пасажирів на заручників було вигадано й реалізовано в Москві радянськими спецслужбами та їхніми терористичними найманцями. Ось чому a priori не можна відкидати й можливу роль російських спецслужб, спадкоємців ВНК-ОДПУ-НКВС-МДБ-КДБ у будь-яких терористичних вилазках, якщо в Кремлі бачать хоч якусь для себе вигоду від їх виконання.

Зловтішатися з нагоди терактів у Європі в Москві, звичайно, можуть, тільки це анітрохи не наближає до вирішення головного завдання. Судячи з того, що Путін закриту частину своєї зустрічі з капітанами російського бізнесу присвятив роз'ясненню геополітичних проблем Росії та можливих шляхів виходу із глухого кута, у правлячому класі зростає нерозуміння причин настільки безвідповідальної політики. Навряд чи в Європі не звернуть уваги на російську ледь приховану радість, що «так им и надо».

Світова історія досить переконливо показує, що будь-які ігри з терористами, якими б цілями вони не прикривалися, ніколи нічим хорошим не закінчуються. Розкручування спіралі захоплення літаків швидко бумерангом повернулося до СРСР, де сталося кілька таких актів.

Італійським спецслужбам і правосуддю знадобилося понад 10 років, щоб приборкати як лівий, так і правий терор. Німецька поліція поступово переловила усіх лідерів RAF, і після цього організація відмовилася від терору. Судячи з усього, бельгійські та французькі спецслужби поступово почали очищувати свої країни від осередків терористів, і ті змушені вдаватися до поспішних дій. Адже планувалися набагато масштабніші напади, зокрема, на атомні електростанції.

Так чи інакше, але Європа поступово знайде рішення проблеми тероризму. Справа ця складна й вимагає значних ресурсів, зокрема часових. При цьому можлива роль російських спецслужб дуже швидко проявиться. Як у справі Литвиненка або замаху на Папу Римського Іоанна Павла II, вчиненого 13 травня 1981 року Мехметом Алі Агджою. Глава спеціальної комісії парламенту Італії сенатор Паоло Гуцанті, член партії «Вперед, Італіє», повідомив журналістам, що «Комісія вважає, що, поза сумнівом, керівники СРСР були ініціаторами усунення Іоанна Павла II».

І тоді предмета для зловтіхи не буде. Ось тільки чи вистачить у європейських лідерів витримки й розуміння, що починаючи обідати з дияволом, потрібно запасатися дуже довгою ложкою. Черчилль це добре розумів, тому й попереджав.