Ви, напевно, чули про правило дзеркала, яке зараз так поширене у псевдопсихологічних колах. Мені трапляється багато матеріалу на цю тему в соціальних мережах, і дивує, коли це пропагують психологи. Маю звичку: коли я щось не розумію, то починаю міркувати та проводити аналітичну роботу, щоб з'ясувати, що насправді значить те чи інше поняття, чи є воно психологічним та які експерименти проводились на цю тему. Тому що зараз у популярній психології є дуже багато міфів, які до наукової психології не мають жодного стосунку.

Я вважаю важливою частиною своєї роботи розвінчування таких міфів та пояснення, що насправді криється за психологічними поняттями. Пропоную з'ясувати, що таке проекція, і які негативні наслідки вона має, а потім порівняти цей феномен із правилом дзеркала, і ви здивуєтесь, як багато між ними спільного. Різниця тільки в одному – психоаналітики й інші психотерапевти вчать своїх клієнтів знімати проекції (тобто позбуватися їх), а псевдопсихологи навпаки навчають виробляти навики усвідомленої проекції, що і є відзеркаленням. Збіг? Не думаю. Отже, по порядку.

Проекція – це помилкове приписування комусь власних думок, почуттів, мотивів, рис характеру, які людині важко проживати.

Коли особистість приписує свої думки, почуття та мотиви іншому, вона цього не усвідомлює, вона впевнена, що людина насправді так думає, відчуває, має такі риси характеру. Навіть якщо ви спробуєте в такій ситуації щось довести, то вона не повірить вам. Проекція – один із психологічних механізмів, і для того, щоб людина могла звільнитися від неї, потрібен спеціаліст.

Наведемо приклад проекції: якщо мені важко проживати свою злість (можливо, маю уявлення, що бути злою це погано) я можу почати припускати, що мій друг злиться на мене.

Відповідно, якщо я вважаю, що він на мене злиться, я буду або нападати на нього, або в мене з'явиться відчуття провини, думаючи, що це я винна в його злості. При цьому мій друг навіть не буде здогадуватись, у чому річ, я можу накинутись на нього зі звинуваченнями, викликаючи злість в ньому, для підтвердження своєї теорії, або, якщо мені складно йти на конфлікт, буду його ігнорувати, щоб не відчувати провину, яка незрозуміло звідки взялася. Зрозуміло тільки одне, що мої стосунки з ним зіпсуються, і він, швидше за все, не зрозуміє чому. Я залишусь із думками про те, що він злий.

Коли ми проектуємо, не бачимо іншу людину. В усіх її словах і рухах ми бачимо себе, але не усвідомлюємо цього. У К. Юнґа розроблена ціла чотирьохступенева терапія перенесення, на останній стадії зняття перенесення особистість стає зрілою, після чого може самореалізуватися у світі.

Проекція – один із основних захисних механізмів за параноїдного й істероїдного розладу особистості. Психічно здорова особистість не проектує і може повертати проекції, якими її наділяють інші.

Природно, що проекція дає людині дуже багато бонусів: по-перше, можна не проживати почуття, які насправді проживати дуже важко, а по-друге, можна не брати на себе відповідальність і при цьому ще й намагатися змінити іншу людину.

Тепер порівняємо поняття проекції з правилом дзеркала.

Правило дзеркала стверджує, що люди довкола – мої дзеркала, вони відображають особливості моєї власної особистості, навіть ті, які я вже не усвідомлюю

При проекції ми несвідомо проектуємо свої емоції та почуття на іншу людину, а при правилі дзеркала уявляємо собі, що інший відображає нас, навіть тоді, коли цього не відбувається. Щоразу, коли ми помічаємо в іншій людині щось, що нас зачіпає, ми приписуємо це собі. Ця філософська практика, саме філософська (до психології вона не має жодного стосунку), націлена на те, щоб люди брали відповідальність за свої відображення в інших та мали можливість бачити свої недоліки і, звичайно ж, ставали кращими. Адже зараз так модно самовдосконалюватися!

Насправді, таким чином люди виробляють у собі навик усвідомленої проекції, тобто особливості, які властиві людям з психічними розладами. Виходить, що те від чого психоаналітики лікують і рятують, послідовники практики дзеркала навпаки вчать і переконують, що це приносить користь

Коли я пишу про шкоду такої практики, мене звинувачують у двох моментах: по-перше, що я взагалі нічого не знаю про психологію і вузько дивлюся на це поняття, і по-друге, що я просто не бажаю брати відповідальність за своє життя і хочу, щоб змінювалися інші.

Це смішно, тому що я завжди опираюсь на наукові поняття та феноменологічні зв'язки між ними, а також завжди пишу про те, що мої думки не є абсолютною істиною, а лише мають наштовхувати на роздуми.

Ефект дзеркала – це доведена до абсурду подвійна усвідомлена проекція, в якій людина спеціально проектує не тільки на інших людей, а й на весь світ, і фантазує, що й інші теж так само відчувають реальність, і що тільки вона є справжньою, і веде все це до пізнання себе та самовдосконалення.

Виходить, усе що я бачу в тобі, це моє, як погане, так і хороше, ти є моїм дзеркалом, і тебе не існує, ти мені не цікавий, ти мені потрібен лише для того, щоб відображати мене, а я у свою чергу буду відображати тебе. Все, що тебе чіпляє в мені, те все твоє. Так ми зможемо краще пізнати себе та розвиватися. Брати відповідальність за свої слова та дії я не буду, тому що я тільки відображаю тебе та світ, ти також можеш не брати відповідальність за свої дії, тому що тебе немає, ти всього лиш дзеркало.

Саме така логіка людей, які живуть за цим правилом, вони кричать про відповідальність, про вдосконалення, про те, що треба змінюватись, що це допомагає краще взаємодіяти зі світом, але насправді вони тільки віддаляються від світу та від інших людей, бо для них все це лише дзеркало. Вони не усвідомлюють, що світ не є проективною метафоричною карткою, реальний світ існує завжди, просто ми інколи не все бачимо.

Тільки задумайтесь, як страшно і самотньо жити у світі з населенням майже 7 млрд. і при цьому не бачити інших, не пізнавати їх повною мірою, нікому не відкриватися, не ризикувати бути близьким. Якщо слідувати практиці відзеркалення, то все у цьому чудовому світі всього-навсього лише наше відображення.

Я хочу дізнатися, як ви почуваєтесь? Як вам живеться у світі кривих дзеркал? Як саме зараз, у цей конкретний момент, ви відчуваєте своє тіло? Ноги, спину, горло, руки?

Чи не самотньо вам у світі, де кожен цікавиться тільки собою? Що ви відчуваєте, коли людина вас ображає, але каже, що ви самі в усьому винні, а вона просто відзеркалила вас.

Для нормальної взаємодії з людьми, для побудови партнерських стосунків дуже важливо бачити іншого як особистість, а не як відображення себе.

І знаєте, я не хочу жити в такому світі, мені дуже цікаві інші люди, я впевнена, що тільки пізнаючи інших, ми можемо розвиватися і пізнавати себе краще.Я психічно здорова особистість, я впевнена в тому, хто я, можу відокремлювати свої почуття і бажання від чужих, у мене є особиста думка, і вона досить стійка і гнучка водночас. Я можу дозволити собі бути слабкою, злою, нелюблячою, грайливою і безтурботною. Я точно знаю, де мої кордони і я їх захищаю. Я вірю в те, що в контакті з іншими завжди народжується щось дивовижне, і я хочу бути присутньою при цьому, готова взяти свою частину відповідальності за те, що відбувається в контакті, і віддати іншому його частину. Контакт – це наше спільне творіння, воно не може бути тільки моїм або тільки чужим. Я приймаю себе й інших, і для мене взагалі не стоїть питання про те, що хтось повинен змінюватися. Я не прагну до досконалості себе, я націлена дізнатися все про свою недосконалість і дозволити собі просто бути собою, навіть якщо я буду не такою, якою б мені хотілося бути.

Я з легкістю можу "залипнути" в собі і перебувати в стані тягучої саморефлексії. Але чим більше я допускаю, що інша людина така само важлива як і я, тим краще я можу її бачити і чути, і саме завдяки цьому наш контакт стає сильнішим і яскравішим. Для мене це дуже цінно, це збагачує моє життя, та життя близьких мені людей.

Мирослава МІРОШНИК, "Мегаполіс"