ВІЛ-дисидентство - цікаве явище особисто для мене, як з погляду соціального, так і медико-біологічного. Але чому про це дійсно варто говорити, та ще й голосно, зриваючись на крик, із застосуванням ненормативної лексики?

Справа в тому, що від даного явища суспільство отримує дуже конкретну, таку, що можна оцінити цифрами смертності чи захворюваності, шкоду. У той час, коли прийом гомеопатичних ліків точно не викличе побічних ефектів, а відмова від вакцинації вдарить по суспільству, але не напряму, то заперечення існування ВІЛ/СНІДу призводить до конкретних людських жертв та зламаних життів.

Хто такий ВІЛ-дисидент? Це людина, яка заперечує існування вірусу імунодефіциту людини та/або його пов'язаність із розвитком синдрому набутого імунодефіциту. Думка, що ВІЛ викликає СНІД є загальноприйнятою в науковому товаристві, але ВІЛ-дисиденти не приймають сторону науки, займаючи контрпозицію. Було б дуже добре, якщо б їхня діяльність цим і обмежувалась.

Але прихильники «ВІЛ-зради», які у переважній більшості є людьми з позитивним ВІЛ-статусом, відмовляються від лікування, замовчують свій діагноз та схиляють інших до підробки довідок та відмови від тестування на ВІЛ-інфекцію

Саме тому їхня діяльність є такою небезпечною. ВІЛ-дисидентство з'явилось майже одночасно з відкриттям ВІЛ. Вважається, що вірус імунодефіциту виник приблизно сто років тому, на початку ХХ сторіччя. Він перейшов від приматів до людей, скоріше за все, при розділі м'яса мавп мисливцями. У 1981 році американські сімейні лікарі звернули увагу на виникнення випадків захворювання на саркому Капоші та пневмоцистну пневмонію у молодих чоловіків-гомосексуалістів. Справа в тому, що такі захворювання досі зустрічалися лише у певних категорій людей - з порушеним імунним статусом. Такі незвичні прояви зацікавили вчених, і вже у 1983 році двома незалежними групами науковців із Франції та США було виділено збудника нового захворювання - вірус імунодефіциту людини.

На перших етапах вивчення ВІЛ-інфекції її іноді назвали «хворобою 4 «Г»».

Інфікування ВІЛ частіше зустрічалося у чоловіків-гомосексуалістів, осіб, що зловживали героїном, у хворих на гемофілію та у вихідців з острова Гаїті. Але від такого «відділення» вже давно відмовились, адже ВІЛ-інфекція перестала бути «хворобою певних соціальних верств». Одним із прикладів того, що на ВІЛ-інфекцію може за хворіти будь-хто, є випадок Павла Альбертовича Лобкова. 1 грудня 2015 року в прямому ефірі телеканалу «Дождь» він помідомив про те, що вже 12 років живе з ВІЛ-позитивним статусом та приймає антиретровірусну терапію. ВІЛ набагато ближче, ніж ви думаєте!

Від самої своєї появи і дотепер вірус імунодефіциту людини є найбільш вивченим мікроорганізмом у світі. Незважаючи на це, ВІЛ-дисиденти часто використовують у якості такого-собі аргументу зауваження: «А чи бачив ти ВІЛ у мікроскоп?»

Вірус імунодефіциту людини, 3D-моделювання

Така позиція, на мою думку, не витримує критики. Одиниці з нас бачили вірус грипу або поліомієліту, але чомусь нікому не спадає на думку сумніватися в існуванні таких хвороб.

На користь того, що ВІЛ викликає СНІД, свідчить реалізація постулатів Коха. Перший із них - можливість епідеміологічної асоціації: фактично у всіх пацієнтів зі СНІДом виявляється ВІЛ. Другий - ізоляція: технології нового покоління дозволяють виявити ВІЛ у всіх пацієнтів зі СНІДом, тобто патоген можна виділити, ізолювати та попередити розповсюдження від носія. Третій постулат - патогенез, що передається: розповсюдження патогену до неінфікованої людини призводить до виникнення захворювання. Ілюстрацією цього постулату може послужити трагічний випадок за участю трьох лабораторій, які працювали з високонцентрованим, клонованим штамом ВІЛ. Внаслідок контакту з вірусом у співробітників розвинулася типова клінічна картина ВІЛ-інфекції, а вірус визначався у крові.

Але давайте повернемося до ВІЛ-дисидентства. Чому таке явище взагалі існує? Чому людям дійсно не приходить в голову сумніватися в існуванні грипу, ангіни чи туберкульозу, а навколо ВІЛ-інфекції так багато спекуляцій?

Я пропоную розділити причини виникнення ВІЛ-диcидентства на дві групи - біологічні та соціальні. Однією з "біологічних" причин є застосування ВААРТ (високоактивної антиретровірусної терапії) для покращення стану пацієнтів із ВІЛ-позитивним статусом.

Згідно з останніми даними, за середніми прогнозами застосування ВААРТ дозволить збільшити тривалість життя ВІЛ-інфікованого до 70-80 років, про що навіть мріяти не можна було тоді, коли на ринку з'явився перший препарат проти ВІЛ

Як перші ліки проти ВІЛ/СНІДу Зідовудін, він же AZTвін був (і є) доволі ефективним, тобто дійсно зменшував вірусне навантаження у крові пацієнтів. Але поряд з цим він мав велику кількість побічних ефектів: складалися навіть такі ситуації, коли після початку лікування пацієнтам ставало гірше, ніж раніше. Скоріше за все, з цієї ситуації і розвинувся міф про те, що симптоми СНІДу викликаються "отрутою", якою починають годувати людину з ВІЛ-позитивним статусом. ВІЛ-дисиденти часто забувають про те, що з 1985 року з'явилась велика кількість нових антиретровірусних препаратів із високою ефективністю та мінімумом побічних ефектів, їх застосування проводиться комплексно за схемами, щороку переглядаються ВОЗ.

Іншою причиною скептичного ставлення до існування ВІЛ я вважаю наявність у людській популяції цікавої мутації, що дозволяє певним людям бути абсолютно не чутливими до ВІЛ. Це мутація у гені CCR5, що кодує невеличкий білок на т-лімфоцитах. За допомогою цього білка ВІЛ приєднуєтсья до т-лімфоцита та проникає в клітину, але якщо він (білок) мутований, тобто має трохи змінену структуру, вірус імунодефіциту вже не здатний проникнути всередину т-лімфоцита та завдати шкоду організму. Таким чином, люди з гомозиготною мутацією у гені CCR5 мають повну резистентність (стійкість) до ВІЛ, і при будь-якому контакті зі збудником просто не здатні захворіти. А люди з гетерозиготною (неповною) мутацією можуть заразитися, але клінічний перебіг ВІЛ-інфекції у них буде тривати довше та легше. Це призводить до різного перебігу ВІЛ-інфекції у різних людей, що також часто трактується ВІЛ-дисидентами як "неіснуванння" такого захворювання. До речі, розповсюдженість такої мутації через населення країни приблизно 10%, тож з великою вірогідністю хтось із читачів цієї статті просто не здатний захворіти на ВІЛ-інфекцію.

Друга група причин - соціальні або психологічні. Уявіть собі, що під час звичайного тестування на наявність ВІЛ-інфекції, наприклад перед операцією, тест показує позитивний результат. Ще декілька тестувань, реєстрація у СНІД-центрі, години стресу та очікувань - і ось ви на обліку з ВІЛ-позитивним статусом.

Ви багато чуєте про ВІЛ з телебачення, Інтернету і соціальної реклами, ви знаєте, що ця хвороба невиліковна і ВААРТ ви будете приймати щоденно до кінця життя. Ви впадаєте у відчай: чому саме я? Що я зробив у житті не так? І саме на цьому етапі - етапі заперечення, шостим посиланням у google за запитом "ВІЛ" ви потрапляєте на найбільшу російськомовну групу ВІЛ-дисидентів. Потрапляєте - і отримуєте те, що вам зараз так потрібно: підтримку і казки про те, що взагалі-то ВІЛ не існує, ви не помрете, і треба просто вести здоровий спосіб життя і ніколи не приймати ліки, бажано ще й приховуючи свій ВІЛ-статус. Звичайно, у це повірити значно простіше, ніж у те, що ви тепер - ВІЛ-позитивний.

З іншого боку, ВІЛ-дисидентом можна стати і на пізніх етапах захворювання, власне на етапі СНІДу. При тривалій нелікованій ВІЛ-інфекції у хворого розвивається так звана СНІД-деменція, тобто він перестає адекватно себе оцінювати, поступово втрачає пам'ять, критичне ставлення до своєї хвороби та до оточуючих. Можливо, це також є причиною дотримування хибних антинаукових ідей.

Чому я про це пишу? Тому що проштовхування таких ідей призводить до страшних і реальних наслідків. Найяскравішим прикладом впливу шкод антинаукових ідей є колишній президент ПАР Табо Мбекі, який потрапив під вплив ВІЛ-дисидентів та обмежив фінансування програм з лікування та вивчення ВІЛ-інфекції. Доходило навіть до припинення роздачі безкоштовних презервативів. Результатом цього стало різке підвищення смертності серед ВІЛ-інфікованих та зростаюча кількість нових випадків інфікування. За приблизними підрахунками кількість жертв від дій Мбекі оціють в 330 тисяч осіб.

Але не все так погано. На просторах Інтернету ведеться активна боротьба за розповсюдження правдивих фактів про ВІЛ/СНІД, кількість лекцій на цю тему постійно збільшується. А нещодавно вчені здійснили прорив у терапії ВІЛ-інфекції - вдалося повністю видалили вірус з організму, що відкриває усім нам вражаючі перспективи подолання ВІЛ не в якомусь примарному майбутньому, а дуже скоро. Необхідно розповсюджувати правду та знищувати міфи так широко, як тільки можна, адже саме таким чином ми приблизимо фантастичне майбутнє - таке, у якому всі здорові та щасливі.