Світанок у Києві. Світлина Олега Стельмаха

Я не вступаю в жодну з фракцій, заявляє в своєму блозі на "Новому часі" нардепка Ганна Гопко.

Сьогодні виповнюється місяць, як в Україні розпочалася системна політична криза. На моє переконання, вона має одну причину – закритий формат прийняття ключових рішень у державі.

Не для кого не є секретом, що питання "прем'єріади" сьогодні обговорює обмежене коло осіб за зачиненими дверима. У Верховній Раді тривають торги та "обмін" певних посад на участь фракцій у коаліції. Партії не представляють нікого, окрім самих себе. Вони схожі одна на одну – чітка ідеологія їм не потрібна. Раніше партійні монополії зруйнували соціальні ліфти для активних громадян, тепер – для власних однопартійців. Недарма їх називають "партійними брендами". Їхня передвиборча агітація подібна до комерційної реклами. Прихильники для них – електоральний ресурс. Отримані голоси – політичний капітал. Тож ситуація навколо Генпрокуратури, переслідування реформаторів та активістів – це також закономірність.

Але справа не в тому, хто саме буде наступним новим генеральним прокурором. Проблема не в персоналіях, а в самій системі. Зараз держава Україна – це суспільна система із закритим доступом. У ній немає місця людям та їхнім реальним інтересам.

За останні два тижні я побувала в Житомирі, Івано-Франківську, Тернополі, Кіровограді, Херсоні та Черкасах. Я бачила ситуацію в країні такою, якою вона є насправді. Люди мають багато різних проблем, але всі вони – симптоми однієї хвороби. Ця хвороба – відстороненість людини і громади. Доступ до влади монополізовано. Старі еліти, неефективна бюрократія, мафія, корупція, змови бізнесу і влади – це все "обличчя" монополій. Їх неважко впізнати: захоплення узбережжя річок або озер приватними ділянками, безконтрольна вирубка лісів за мовчазною згодою правоохоронних органів, маніпуляції з генпланом на користь окремих забудовників, незаконні сміттєзвалища.

З усіма цими проблемами люди залишаються наодинці. Поки влада бореться за посади, громадяни готові брати відповідальність за зміни в країні на себе, включатися у вирішення нагальних проблем і конкретними справами боротися з монополіями.

Тільки таким чином, вибиваючи по цеглинці фундамент з-під старої системи на національному та регіональному рівнях, можна трансформувати країну.

Зараз в Україні з'явився шанс обмежити вплив монополій і розширити права вільних громадян. Адже наявна глибока політична криза є остаточним вироком цій системі і можливістю для тих, хто хоче змінювати країну тут і зараз. Воля, дисципліна, самоорганізація, взаємодія та повернення собі доступу до управління власним містом, областю, країною – наша найміцніша зброя.