Ми постійно боїмося бути обманутими. І коли нам у очі говорять правду, ми не віримо. Ми віримо тільки у погане. Ми чіпляємося за окремо вирване слово негативного для нас особисто відтінку і починаємо з піною з рота розкручувати тему і розпалювати негатив. Ми не розуміємося ні на політиці, ні на ситуації у державі, але кожен своїм громадським обов'язком вважає прокоментувати кожну подію і тільки негативно. Бо хтось колись вбив у наші голови, що чиновник - злодій. І все що він робить - заради наживи. І якщо не доведи Господь серед наших родичів - чиновник чи правоохоронець - це більший сором, ніж злодій чи пияка. Бо «чиновник, правоохоронець - це злодій і всіх їх треба за грати». А що потім? Прийдуть нові. І їх ми теж за грати? Так усю націю пересадимо!

Почніть поважати товариша, сусіда, колегу. І з часом ви те саме відчуєте по відношенню до самих себе. А якщо не відчуєте, значить погано поважали. Розберіться в собі. Загляньте у потаємні куточки своєї душі. Чи так усе там чисто і біло, чи не загубився де якийсь грішок? Буває. Але краще не повторювати. Бо на душі від того паскудно, дітям в очі дивитися соромно. Але що сталося, того не минути. Хтось із мультимільйонерів попросив не цікавитись тим, як він заробив свій перший мільйон. Проте сьогодні він приносить неймовірні прибутки своїй державі, бо є добросовісним платником податків, і рятує тисячі життів, бо активно займається благодійністю.

А благодійністю може займатись кожен із нас. Бо чим більше віддаєш, тим більше до тебе повернеться. Жаль, що ми у цей закон світогляду не віримо. Ми все ще боїмося голоду і дефіциту. Дивно, адже вже стільки поколінь пройшло з тих складних часів. Може, нам соромно перед нашими предками, що ми маємо більше ніж мали вони? Або просто тому, що маємо.

Ми навіть сміятися боїмося. Тримаємося за нецікаву малооплачувану, але стабільну роботу, щодня проклинаючи її і себе. А головне, звинувачуючи у цій ситуації державу і можновладців. А чим винні вони у вашій невпевненості і небажанні розвиватися? Чому б не піти на курси, не вивчити ще одну мову і не спробувати щось інше, те, що більше до душі? Щоб просто бути щасливим. Адже коли ти щасливий, у тебе є сили і бажання діяти. І тоді, повір, ти житимеш стабільно і спокійно.

А ще чомусь ми надто переймаємось чужою думкою. Ми соромимось своїх захоплень і смаків. Ми не вміємо самовиражатися. Так, нас цьому ніхто не навчив, як і до цього наших батьків - натягнутість комунізму. Ні, я поважаю комунізм за його ідейність, але ж він уже віджив своє. Однак відбиток залишений тим світоглядом, досі не дає спокійно жити українцю. Бо тоді усі дивилися однакові фільми, співали однакові пісні і їли з однакового посуду. Вони не знали, що можна вийти за рамки, але ж ми знаємо про асортимент можливостей, які нам пропонує життя. Чому користуємося тільки його негативними сторонами? Під свободою слова та демократією знаходиться не лише можливість когось розкрити, зловити на гарячому і висловити свою ненависть.

Люди, які, справді, заслуговують на більше, продовжують працювати. І може, вони мають менше, ніж заслуговують, але вони щасливіші за тих, хто лише плачеться. Щас-ли-ві-ші!