У країні вибухнув політично-корупційний скандал. Президент США виявився, власне, не так президентом, як бізнесменом. Всупереч конституції, він займався підприємницькою діяльністю, перебуваючи на державній службі. Більше того, переводив свій бізнес за кордон з метою уникнення основного обов'язку громадянина - обов'язку платити податок. Замість федеральної казни США він платив податки у казну Панами.

Терміново після обнародування інформації про протиправну, корупційну та антидержавну діяльність першої особи створено спеціальну спільну Комісії Сенату і Конгресу. Спеціальний прокурор провів оперативне розслідування. Президент звинувачується одразу за кількома статтями кримінального кодексу. Водночас розпочато процедуру імпічменту президента США. За остаточними результатами кримінального розслідування спеціального прокурора спільно із ФБР у Верховний суд передано матеріали для остаточного встановлення міри покарання. Верховний суд виніс вирок про довічне ув'язнення колишнього президента.

Так було би у США. А як буде в Україні?

Найтрагічніший біль кривавого Майдану у тому, що антиолігархічна революція завершилася сходженням на печерський престол... олігарха. І річ не у тім, що проти чого боролись, на те напоролись. Український народ знав, що робить. Він знав, хто такий Порошенко. Але його обрання здійснювалося під омофором його всенародної присяги, що я, Петро Порошенко, уже не буду таким, яким я був, а буду іншим. Йому повірили і обрали. Іншим він не став.

Коли у державі обирають на вершину влади олігарха, як Берлусконі в Італії чи Фокса в Мексіці, народ смертельно ризикує. Попросту робить неймовірно важку екзекуцією над собою - робить спробу повірити, що той, який усе життя кожного ранку встає з однією єдиною думкою - як до вечора стати багатшим, прокинувшись у кріслі глави держави, розпочне не тільки новий день, а нове життя із іншим екзестинціальним смислом. Жити по-новому. На жаль, нічого не вийшло.

У олігарха Порошенка, який у результаті неймовірного історичного кульбіту став президентом, було три дороги, які різко розходилися на роздоріжжі, на котре раптом занесла його особиста доля.

1. Перестає бути олігархом і стає президентом. Вмикає до максимуму власний когнітивний ресурс і потужний особистий потенціал амбіцій непересічної особистості. На цій висоті усвідомлює, що історія дала унікальний шанс стати її творцем. У критичний момент для твоєї нації ти можеш стати українським Кромвелем чи Вашингтоном, Ганді чи де Голлем. Ти можеш стати ВЕЛИКИМ. І з висоти такого монументального мислення нікчемною враз стане для тебе карамелька, яку ти дотепер вважав смислом свого життя. Цілком природня жага по-справжньому великого політика залишити після себе гранітні пам'ятники, а не кондитерські фабрики, бере верх. Справді, одного ранку приходить розуміння: яка все таки полова, це бабло. Аж не віриться, що живучи по-старому, ганявся за ним, світу Божого не бачачи. В очах народу виростає великий Лідер. Він вчора був олігархом? Аж не віриться.

2. Стає частково президентом і залишається за сумісництвом олігархом. Сидячи на майже мільярдному статку, не кожен зможе знайти у собі сили злізти з нього. Ну, як так - нажите непосильними, корупційно-кримінальними трудами взяти і віддати. Ні, він пробує жити по-новому. Але нічого не виходить. Тому продовжує, як практично кожен у цій патологічній українській політиці - напів-політик, напів-бізнесмен. Врешті, надихаюча думка діє, як допінг, - усім отим депутатам, міністрам, прокурорам, генералам можна, а мені - не можна? Ну й що, що президент? Чим я гірший від міністра Авакова чи війського прокурора Матіоса, рідного депутата Кононенка чи ще ріднішого опозиціонера Бойка, бізнеси яких процвітають. І врешті, останній вирішальний аргумент - я такий весь із себе здібний, англомовний, мене цілком вистачить, щоб сидіти на двох стільцях. Конституцією не передбачено? Не смішіть курей... Хто на це звертає увагу. Закон як дишло. А дишло не просте, а шоколадне.

3. Залишається олігархом і за сумісництвом у вільний від основної роботи час ще й президент. У першій іпостасі - ніяких послаблень. Прибуток, прибуток і ще раз прибуток. Ні, ну гасло у нас дуже правильне, як хотів Майдан - деолігархізація. Це тоді, коли в Україні не буде олігархів. Крім одного. Усі ці "кровосісі" Бені, Піні та Ренатки впали у розстрільному списку Форбс. А я піднявся. Один! Над усіма! Водночас хоч на аматорських засадах - хіба не призидент? Церемоніал аж шкварчить. Піар аж зашкалює. Візити, прийоми, шейкгенди. Але уся ця публічна метушня - так, "криша". Держава стала найбіднішою на континенті? У центрі Європи вершиться модерна форма геноциду - соціальний апартеїд? Але бізнес вождя - бізнес зростає!

Порошенко на цьому трьохвекторному розпутті свій вибір зробив. Результати міжнародного антикорупційного кримінального розслідування підтвердили його вибір. Залишається лише додати, що масштаб офшорної корупції - понад 11 мільярдів доларів. Щороку олігархи на чолі із президентом вивозять із України в офшори. Чверть державного бюджету. Водночас олігархат у владі клянчить в МВФ якісь один мільярд. Якби не вивозили, якби не платили податки Віргінським островам і Панамі, а Україні, яку грабують, завтра зарплати і пенсії можна підняти у 10 разів. І МВФ гречно подякувати - нам свого вистачає. Україна бідна, коли її грабують. Коли її перестануть грабувати, на другий день вона стане багатою.

Тепер уже є чотири варіанти вибору у нас.

1. Порошенко, як порядна людина, вчинить так, як прем'єр-міністр Ісландії - після викриття його офшорної дволикості подасть у відставку.

2. Залишиться, як є. Нехай вивозить мільярди. Нехай грабує. Нехай дурить. Нехай трісне від тваринної ненаситності. Лиш би була стабільність. Народ залишиться на дивані. Ляшку дадуть посаду спікера. Бургомістру Садовому зроблять "пред'яву" про його муніципальні корупційні заморочки.

3. Парламент уже завтра створить спеціальну слідчу комісію за матеріалами міжнародного журналістського розслідування. Летить у лету не тільки офшор-президент, а уся верхівка так званої еліти. Парламент ціною надзусиль розпочинає кримінальне очищення в інтересах не так держави і народу, а з метою уникнення нового Майдану.

4. Все таки Майдан.

Василь БАЗІВ для UAINFO