Століття бездержавності сформували специфічний підхід українців до будь-якої влади – вона однозначно чужа і ворожа. Навіть, якщо її складають ті, хто ще вчора стояв поруч і боровся зі спільним ворогом. Якщо він "там", значить перейшов на інший бік, значить зрадник. Якщо пішов зі влади – то знову наш, попри всі огріхи в роботі чи навіть її цілковиту відсутність.

Але влада виконує роль не лише об'єкта ненависті. Вона потрібна для виправдання. В тіні її великих (справжніх чи вигаданих) гріхів, легше приховати власні маленькі. Саме влада винна в усьому, тому ми можемо спати спокійно. Принаймні поки не відважимося взяти на себе відповідальність бодай за щось. Бо тоді самі стаємо трошки владою.