Яценюк і Господь: або про невиліковну хворобу політичного цинізму!

У Яценюка був шанс в останній промові, в статусі прем'єр-міністра, не лише вкотре похвалити себе "всемогутнього й улюбленого", а й ВИБАЧИТИСЯ ЗА ПОМИЛКИ ТА ЗА БІДНІСТЬ І ДЕМОРАЛІЗАЦІЮ СУСПІЛЬСТВА, яка залишається за результатами діяльності його двох урядів.

Натомість, дива не сталося. Яценюк вкотре розповів як врятував народ та Україну та пожалівся на аморальність нинішньої політики, яка не зрозуміла й не прийняла його моральності. Згодом виклав програму подальших дій з претензією не так на посаду майбутнього Президента, як на статус Месії. І найцинічніше - тричі звернувся до Бога, і дав зрозуміти, що окрім Яценюка та Господа, нам не має на кого сподіватися.

І от я думаю, що гірше для України, коли при владі дурні чи самозакохані неадеквати!