Лондон. Продовження. Тепер без жартів.

Мій колега, депутат Палати громад, з яким я мав розмову, окрім безмежної відданості музиці страшенно симпатизує Україні. Зараз він стривожений:

– Ви розумієте, що підтримка Заходу втрачається?

– Розумію. Невизначеність із реформами, корупційні скандали...

– Ні! То другорядне. Корупції і в Європі вистачає.

– Ну, не такої.

– Справа у вашій нездатності об'єднатись і зробити справу без того, щоб принизити один одного. Ваші внутрішні конфлікти епічні. Навіть зовнішній ворог не став стимулом.

– Згоден, на жаль.

– То скажи мені, чому ми на Заході повинні відстоювати ваші інтереси, коли ви не здатні самі їх мінімально забезпечити? Іноді здається, що для вас Путін не такий ворог, як ви самі один одному...

Знаєте, погляд збоку багато важить. Ми добиваємо один одного, а значить добиваємо свій шанс. І це стосується не лише політиків. Всіх.