Яценюк пішов у відставку не через відстутність реформ, а з огляду на масштабну, важливу і дуже непопулярну реформу. Саме вона і рейтинг його зжерла, і спонукала низку фракцій відмовитися від підтримки уряду та вийти з коаліції.

Перехід від тотального дотування всіх домогосподарств, включно із найзаможнішими, дешевим газом до системи адресних субсидій виявився настільки болісним, що навряд чи хто в осяжній історичній перспективі зможе пояснити людям стратегічну необхідність та правильність цієї реформи. Навіть говорити вголос про це трохи лячно: уявляю, як мене зараз тут порвуть на ганчір'я.

Народ ніколи не вибачить Арсенієві цієї реформи, але вже заради неї його варто було ставити прем'єром. Історія, справедливо кажуть, не знає умовного способу. Але я переконаний, що навряд чи хто в ці два жахливих роки найбільших шоків для української економіки впорався би краще.

Яценюкові можна дорікнути багато чим, чого він не зробив. Але, судячи з того, що зроблено, він був на своєму місці, хоча, можливо, не в свій час. Знаю, що думка ця непопулярна, можете не вподобувати, але правди ніде діти, і в цей день я мущу сказати і віддати вже колишньому прем'єрові належне. Він таки став камікадзе, як і обіцяв.