На мій погляд, ніколи в ХХ столітті ситуація з українською мовою не була в Києві краще, ніж тепер.

Добре пам'ятаю часи, коли можна було кілька років не почути в публічному вжитку української. Єдиною україномовною людиною, яку, крім Діда Панаса і ведучої "Катрусиного кінозалу", знав - це була шкільна вчителька української Надія Петрівна. Я закінчив школу з п'ятірками з укр. мови і укр. літератури, але говорити фактично не міг та й не було з ким. Перших україномовних знайомих пізнав 1989-го у... Миколаєві. І це були студенти-філологи, які понаїхали вчитися на південь з Галичини та Закарпаття.

Першу замітку для підпільної газети "Чорноморія" написав російською, відтак її переклав Ivan Gayvanovych, який і став моїм реальним навчителем української. А зараз у телефоні десь 80% контактів є україномовними.