Відвідав Чорнобильську зону. Бачу перед собою кілька завдань. По-перше, треба зробити цю територію максимально відкритою, щоб громадяни та світ бачили, що тут відбувається.

Зона відчуження, яка сьогодні асоціюється лише з трагедією, повинна перетворитись на територію змін, реформ, інновацій та визнаною в світі екологічно безпечною територією бо будь-яка закритість породжує страх і нерозуміння.

По-друге, якісно і за графіком ведуться роботи на майданчику «Укриття». Тут ми співпрацюємо з західними партнерами, і можна говорити про високу якість і робіт, і безпеки.

Будівництво Арки над 4-м блоком АЕС та сховище відпрацьованого ядерного палива будуть завершені відповідно до затверджених планів.

Але факт, що іншим об'єктам, підприємствам та проектам зони відчуження, уваги недостатньо. Швидко виправимо.

По-третє, (за порядком не пріоритетом) «створення в Україні повноцінного ядерного циклу. Україна має вийти на світовий рівень в поводженні з відпрацьованим ядерним паливом без участі Росії. Це питання національної безпеки та економічної доцільності. Не бачу, чому ми повинні плати Росії гроші за захоронення ядерного палива, якщо можемо це безпечно робити самі. Матиму з цього приводу серйозну дискусію з Міненерго, «Енергоатом». Планую також залучити до проекту країн-донорів. Зараз завданням є підготовка можливостей для вибирання паливовміських мас з 4 енергоблоку та їхнє захоронення».

По-четверте, ще більше переконався, що зону потрібно розвивати як наукову базу.

Україна є піонером у наукових дослідженнях ядерних катастроф, тому повинні використати цей досвід, щоб стати світовими лідерами в інжиніринговому та дослідницькому просторі у відповідних сферах. Ці переваги мають бути використані державою для створення тут, у зоні, модернової наукової бази. Колись тут працюватимуть науковці та стажуватимуться аспіранти.