Для повноти враження передивилася весь серіал "Не зарікайся" і можу сказати, що там справа не лише в тому, що відчувається дух канала Ахметова. Якби було так, то все обмежилося б тільки тим, що основні позитивні персонажі підкреслюють власну аполітичність і невтручання. І, звичайно, в дусі канала Ахметова, ви так і не зрозумієте під час серіалу, з ким там воюють у зоні АТО. Складається враження, що це просто якась така аномальна зона, де стріляють одне в одного і ведуть кримінальний бізнес. І, до речі, цей кримінальний бізнес там роблять суто не місцеві донбаські персонажі, які одночасно "волонтерять" на українську армію і на "сепарів". Тобто, "київські" бізнесмени і кримінальники буцімто воюють самі проти себе.

Також стає зрозуміло, чому на серіал звернули увагу тільки зараз. Тому що в останніх п'яти-шести серіях елементи антиукраїнської пропаганди стали занадто помітними. Концентрація політичного в цих кількох серіях раптом стала більшою, ніж у всіх 60-ти раніше. До цього вкраплення пропаганди робилися тонко, фрагментарно, як емоційний фон. Така собі побутова "ватність" – слідчий побідкається, що долюструвалися до краю, чи персонаж скаже, що раніше багато сиділо по тюрмах невинних, а тепер "республіка" все виправить. Або як українська символіка на негативних персонажах і присутність прапора фоном у негативних сценах, зокрема, показово по центру прапорець на столі у лихої начальниці тюрми в 1997 році в Криму (малореальна ситуація і нічим не виправдана). Вперті повтори в серіалі сусідства української символіки з негативними персонажами. Якщо слідчий військової прокуратури вибиває покази з безневинної внутрішньо переміщенної особи, то він, чомусь, обов'язково повинен бути або з тризубом, або з українським прапорцем на лацкані піджака. І ще показово "патріотичні" промови з уст саме негативних персонажів, у той час як позитивні персонажі традиційно лають владу. Концентрація подібних випадків змушує думати, що це відбувається невипадково.

Отже, що відбулося такого в останніх кількох серіях, чого не було раніше? По-перше, з'явився мотив "і серед сепарів є хороші люди". Це нічого, що він у Мозгового воював, але ж який хороший батько. А вона може і переправляла людей "на органи", але в неї важко життя склалося, а вона така самовіддана мати. Зовсім незрозуміло, чому раптом український телеканал бере на себе місію відбілення бойовиків.

По-друге, автори серіалу раптом вирішили вдатися до схизматизації ВПО на прикладі родини бойовика – на них усі біди впали разом: ошукали, пограбували, на квартиру не пустили через донецьку прописку, та ще й стали жертвами викрадення дитини. В попередніх серіях чомусь переселенців через прописку не утискали. По-третє, всі раптом заголосили: "Як поїдете в АТО, то вас там точно повбивають!" Чомусь раніше по ходу серіалу великих драм із того, що хтось поїхав в АТО, не робилося, а тут прямо фаталізм всіх охопив.

І, нарешті, чому так негативно сприймається банальний в цілому монолог дружини бойовика щодо, мовляв, хотіли жити і народжувати, і щоб "київські олігархи" відстали. Адже говорить вона звичайний для проросійського колаборанта набір слів, який і очікуєш почути від цієї публіки. Скажу навіть більше, будь-який художній твір на тему цієї війни навряд чи зможе бути достовірним без подібних пасажів. Але у випадку з цим серіалом примітне не сказане, а реакція на ці слова. Вона практично відсутня. Бо відповідь у стилі "я не втручаюся в політику", де-факто звучить так, ніби на ці слова немає що відповісти. І саме це перетворює весь епізод у трансляцію антиукраїнської ідеології.

Якщо додати до всіх цих моментів ще й дрібні нюанси, коли бойовик скаже, що українська сторона щось з обміном мутить, коли пародійна сцена з палінням шин під Генеральним штабом, то загальне тло серіалу робиться досить таки гниленьке. Я вже не кажу, які рольові моделі демонструються, коли персонаж каже, що кілька місяців в'язниці стали для нього школою життя. Здається когось із такою "школою" ми вже мали й до чого призводить романтизація зеків і зон вже бачили.

P. S. І родзинка в цій історії. В кількох останніх серіях автори фільму вирішили зобразити віялові відключення електроенергії в Києві. Заможна родина разом із переселенцями вечеряє при свічках. Що мав би цей художній прийом нам сказати? Чи то крайню межу зубожіння? Чи то передати якесь послання від компанії Ахметова "Київенерго"? До речі, для людини з-поза Києва може здатися, що автори реалії столичного життя показують.