Є у мене традиція: в день виборів в Австрії ділитись своїми спостереженнями.

Сьогодні, 24 квітня, Австрія обирає главу держави - Бундеспрезидента. Як відомо, Австрія - парламентська республіка, і компетенції Президента є суттєво обмеженими.

Тим більше значення мають його політичні заяви, які слугують своєрідним сигналом про вектор розвитку, зокрема, у зовнішній політиці.

Недарма недавній візит Хайнца Фішера з великою представницькою делегацією до РФ викликав занепокоєння у нас, українців.

Президент в Австрії обирається на 6 років шляхом прямого голосування. В цьогорічних виборах бере участь найбільша кількість кандидатів починаючи з 1951 року: п'ять.

Формально їх шестеро, але кандидатура ексцентричного виконроба Ріхарда Лугнера серйозно ніким не розглядається. Він, мабуть, запам'ятається своїм виборчим репом і звинуваченням про підкуп голосів щодо висування в кандидати (оскільки офіційного вироку суду у цій справі ще немає, він формально залишається у виборчому бюлетені).

Серед інших кандидатів найпопулярнішим є Александер Ван дер Беллен (формально позапартійний кандидат, якого, однак, як всім відомо, підтримують "зелені"), далі йде Норберт Хофер від право-популістської Партії свободи, на третьому місці - позапартійна Ірмгард Гріс.

Держава і ЗМІ роблять все можливе, щоб активізувати громадян. Заклики віддати свій голос за очільника Австрії знаходимо знову у всіх медіа: від безплатної преси, що розповсюджується по поштових скриньках, до серйозних аналітичних видань.

Ті, хто хоче розібратись в формальностях процесу і відмінностях виборчих програм кандидатів, мають практично необмежені можливості: теледебати з наступним докладним аналізом в друкованих і електронних виданнях, спеціальні окремі ресурси, присвячені темі президентських виборів.

Щоб достукатись до "звичайних людей", не схильних до глибокої аналітики, ЗМІ розповідають про біографії кандидатів і друкують їхні дитячі фото, проводять опитування зірок попкультури про їхні виборчі вподобання.

Кожен з кандидатів агітує за себе, я не бачила "війни компроматів", яка є такою характерною для української політичної боротьби.

Ну, і, звичайно, не можна не відмітити професійну роботу наших "братів", які працюють в Австрії довго і успішно. Однією з "братерських" організацій є ОРФГ (ORFG) - Товариство австрійсько-російської дружби. Дуже ефективно лобіює інтереси кремлівського режиму.

Напередодні виборів вони зробили опитування серед кандидатів стосовно їхнього бачення майбутніх австрійсько-російських відносин, а потім розіслали за своєю базою контактів "до відома" (такий собі ненав'язливий сигнал для Putin-Versteher - без прямої агітації). Наведу супровідний текст російською мовою:

"В связи с президентскими выборами в Австрии 24 апреля 2016 г. Австрийско-Российское Общество Дружбы (ОРФГ) попросило всех кандидатов на президентскую должность изложить для членов Общества свою позицию по отношению к России на основе следующих 5 вопросов, сформулированных ОРФГ...

Файл в приложении содержит ответы кандидатов в алфавитном порядке (на немецком языке)".

Відповіді кандидатів цікаві і для нас. Особисто я звернула увагу на наступні думки.

Адреас Коль (Народна партія, консерватори, правляча партія, яка на останніх виборах терпить поразки і втрачає позиції):

- Країни Східної Європи не повинні обирати між впливом ЄС і Росії.

- Важливою є взаємодія ЄС з Росією у подоланні сирійського конфлікту.

- Викликають стурбованість обмеження свободи преси в Росії.

Рудольф Хунсторфер (Соціал-демократична партія) натякає на експансію з боку США (показово для австрійців) і пропонує зняти санкції з РФ.

Свободівець Хофер взагалі проти "холодної війни", яку начебто хтось намагається вести проти РФ, за термінове зняття санкцій, за співпрацю в енергетичній сфері і за розв'язання українсько-російської кризи на основі "права народів на самовизначення" (ми розуміємо, що це означає).

Ван дер Беллен наполягає на подоланні розбіжностей, на культурних обмінах, на "вирівнюванні інтересів".

Гріс також виступає за діалог, проте передумовою його вона бачить не зняття санкцій, а розв'язання конфлікту з захопленням Криму.