Я ніколи не була в зоні. Ні, про чорнобиль я пишу. Але не про той, що в зоні. Про інший. Тому й з маленької літери.

Отак загірчить іноді на душі - і розумію, що то він, полин. Горопашник - казали колись на північній Волині. А відтак : гірчак, сизолист, білик, пахнюк...Чорнобиль.

Ну, ви ж знаєте, як пахне полин? Терпко, гірко, до щему в душі і до вологи в очах. Так, що аж стискає груди і забиває дихання.

А з медичної точки зору...

Стоїть чоловік коло віконечка реєстратури, в чомусь переконує всесильну медсестру за шклом. Талончика на прийом без черги хоче.

- Я чорнобилець...

- То й шо? - Питає медсестра.

- Та, наче ж, пільги не відміняли ще. Для ліквідаторів. Я ж в зоні самій був...

- ПІльги - ні. А талонів немає на сьогодні. Є на п'яте.

І народ в черзі:

- Та беріть на п'яте і проходьте вже...

Тихо так обурюється народ, але злісно і ядуче. Як чорнобилем шелестить.

Мовляв: ну і що, що в зоні був? Це не наша зона. Ми вас туди не посилали...