До сьогоднішньої чорнобильської річниці.

Володимир В'ятрович: "Страшний сувенір страшного часу від Оксани Забужко"

Цей "документ доби" походить з архіву моєї мами, Надії Яківни Забужко – на той час вона вчителювала в київській СШ № 67. Коли в школу прийшла "рознарядка" на дитяче поголів'я для проходу радіоактивним Хрещатиком (створювати масовкою потрібну "картинку для телевізора" придумали зовсім не в Путіна!), мама набрала собі повну сумку цих перепусток, але своїм десятикласникам роздавати їх не стала, а сказала, що й сама на демонстрацію не піде. (Зараз після того її вирядили на пенсію, але чи це було "після того", чи "через те", – достеменно не знаю, і спитати вже нема в кого.)

Так і залишився цей розсип кислотно-зелених прямокутничків у шухляді маминого столу: вона до останку вірила, і мене запевняла, що "колись їх все одно будуть судити". Берегла речовий доказ для майбутніх поколінь.

І так воно й буде, ще на нашому віку, тепер уже жодного сумніву: все таємне стане явним.

(Мої власні спогади про те, як це було 30 років тому, див. в есе "Планета Полин: Довженко – Тарковський – фон Трієр, або Дискурс нового жаху", зб. "З мапи книг і людей".)