9 років тому я працював у Ізраїлі. У відрядженнях. Багато корешився із місцевими, спілкувався на різні теми не по роботі.

Якось на вихідних я поїхав у Єрусалим, і неподалік від Гробу Господнього побачив крамницю, де торгували футболками із намальованими автоматами калашникова, і написами Free Palestine. Вражений від побаченого наступного робочого дня я балакав вже на роботі у Раанані із двома колегами. Спитався у них як таке може бути.

Мені відповіли що у Ізраїлі - freedom of speech.
Я знов, здивований спитався
- і що, людина може купити таку футболку і ходити по вулицях.
- Так, відповіли мені.
Я повністю залип і перетравлював інформацію.
- А якщо на них може хтось напасти на вулиці? - спитався далі я
- Так, можуть напасти, погодилися місцеві
- і що далі?
- а далі викличуть поліцію, і того хто напав, заберуть у відділок.

Від такої офігенної новини я надовго задумався тоді.

Так ось. До чого тут я.

Щодо сьогоднішніх епічних срачів щодо застосування сили і законності.

Ми рухаємося у цивілізований світ. Повільно, часом не туди, однак рухаємося. Ну чи намагаємося.

Значення апарату примусу - слідкувати за дотриманням законності і правопорядку. І виключно це. Не може бути якихось особистих міркувань, не може бути сімейних, чи якихось етичних норм, що відрізняються від того, що каже закон, коли людина на службі.

Саме цим, дотриманням законності, ми відрізняємося від Сомалі, і ЛДНР. Бо у цих парадержавах законність трибальна (племінна) і що вождь сказав, ну або не вождь, а просто сильніший - те і правда.

Ні.

Основна мета реформи правоохоронних органів полягала у тому, щоб замінити людей у системі. Не законодавство. Закон про міліцію теж був непоганий у своєму ідеалі. От щоправда він не застосовувався тою самою міліцією, або обходився.

Заміна людей на тих що мають мислити іншими категоріями і парадигмами. Не діяти "по людськи", а діяти згідно закону.

І дана реформа повинна була у своєму ідеалі ще розповсюдитися на суди, прокуратуру, податкову і т.д. Однак, як ми бачимо не йде.

Можна сподіватися на армію, власне на її складову, звичайних військовослужбовців. Однак, і тут люди міняються.

Після сьогоднішнього із деякими деякими із громадян я зробив для себе дуже поганий висновок. Так, саме ті, хто допомагають із нашою обороною вважають надмірну силу способом вирішення проблем у звичайних громадських правовідносинах, мотивуючи застосування сили як примітивною наявністю цієї самої сили, так і будь-яким моральним виправдовуванням.

Таке мислення не є прийнятним. Я гадаю, що у майбутньому ми ще отримаємо велику кількість post-war syndrome у різних побутових ситуаціях, які дії тут зараз робляться як на державному так і на волонтерському рівні я не знаю.

Однак єдиний вихід для нас у якості цивілізованості і розвинутості це вимагати дотримання закону. У всьому. Від останнього поліцейського, що палицею б"є у голову людину, до забудовника що фальсифікує громадські слухання і засипає озеро, і до судді що виносить неправомірне рішення.

Саме на дотриманні закону, незважаючи на будь-які наші особисті думки ми повинні наполягати. Ну або міняти закон, так щоб він відповідав нашим моральним і етичним принципам, однак ні в якому разі не допускати "мені можна", або робити виключення.

Зрештою, як я і описував спочатку. Ізраїльські поліцейські можуть 100500 разів ненавидіти арабів. Вони були у армії і втрачали друзів і рідних через війну.

Однак коли ізраїльській поліції накажуть виселити сім"ї своїх одновірців із незаконно захоплених у арабів земель, то поліція виконає наказ. Або подасть у відставку.