Правильні слова, сказані в неправильний час, в неправильному місці чи для нездатної чути аудиторії, стають неправильними словами.

Ще до 14-го квітня 2016-го року звернення ініціативної групи «1-ше грудня» «Збережімо державу від саморуйнації!» було би дуже доречним і орієнтуючим. Але от після означеного часу це звернення обертається на свою протилежність.

Так само і з процесом Конституанти, який зараз мало доречний - після контрреволюційного перевороту 14-го квітня.

Цей переворот відкинув Україну назад в соціальному плані. Всі сподівання на солідарний розвиток країни поки що відсунуті на майбутнє.

14-те квітня 2016-го року засвідчило розкол в українському суспільстві. Давайте подивимося на шматки українського суспільства, які не можуть бути солідаризовані між собою.

Поза українською громадою опиняються в несолідарному з нею існуванні шість важливих і впливових груп (по зменшенню сили впливу):

1) олігархи, які не погоджуються на деолігархізацію і продовжують корумпувати Парламент та Уряд;

2) клан авторитарного Президента («петрушки»), який веде свою окрему від олігархів гру, хоча і у консенсусі з ними;

3) ретроградні чиновники, які з усіх сил намагаються зберегти контроль за корупційними потоками та саботувати реформи;

4) зорієнтовані на Росію українці, які економічно, культурно чи політично від неї залежні;

5) воюючий Донбас (ОРДЛО - ДНР/ЛНР);

6) відрізаний Крим.

Чи може в принципі солідарність чесних працівників, які намагалися тиснути на владу після Революції Гідності і аж до 14-го квітня 2016-го року, подолати спротив несолідарних суспільних груп?

Група «1-ше грудня» вважає, що так. Я вважаю, що ні.

В суспільств потрібні попередні соціальні дії, які повертали би все суспільство знову у русло солідарності.

Перелік дій, які солідаризують суспільство дуже обмежений: 1) катарсис правлячого класу, який перетворює його на еліту, що продукує соціальні інновації та дає змогу зайняти солідарну позицію в суспільстві та домінантну позицію в міжнародній політиці; 2) війна, яка продукує нову еліту, водночас даючи право і можливість жорстко заміщувати стару; 3) революція, яка силовим чином приводить до влади контреліту.

Без хоча б однієї з цих дій солідаризація українського суспільства неможлива.

Я теж свого часу закликав всю українську громаду до солідарності і мирного тиску на владу - це почесно, по-доброму, благородно і т.д.

Але 14-те квітня 2016-го року продемонструвало, що влада не збирається діяти чесно і законно (фальсифікація Парламентської Коаліції, процедурно незаконне обрання Уряду, політична зрадливе залучення представників олігархічного консенсусу до голосування в Парламенті).

Перші кроки Уряду (підвищення тарифів на тлі уникнення швидкої податкової реформи та деоффшоризації) продемонстрували, що він діятиме у змові з олігархами, несолідарно з громадою і перекладатиме економічні ризики в Україні на слабкий середній клас.

Солідаризуватися можна з будь-ким, хай навіть розбійником, але якщо він благородний. З неблагородними людьми не можна солідаризуватись.

Покладіть руку на серце і дивлячись в очі громаді, скажіть, що ми маємо благородного Президента чи благородного Прем'єр-міністра.

А якщо ви не можете так сказати, то це означає, що солідарність не може народитися в існуючій ситуації без радикального перетворення у будь-якій послідовності - правлячого класу, держави, суспільства.

Водночас жодна з вище запропонованих солідаризуючих дій сьогодні не знаходиться в оперативній орієнтації суспільства. Більше того, сама спроба зорієнтувати суспільство у цьому наражається на звинувачення: «Не треба розхитувати човен!» чи «Не потрібно сіяти паніку!»

Човен, який пливе не туди, потрібно розвертати, і якщо під час цього човен буде хитатися, то на це не потрібно зважати, бо потрібно плисти туди, куди нам велить смисл та перспектива. Човен, що пливе не хитаючись, дуже часто пливе за течією не туди, куди нам потрібно.

Що ж стосується паніки, до давайте означимо, що це таке. Коротко можна визначити паніку як страх чи тривогу в ситуації дезорієнтації.

В цьому сенсі страх в ситуації дезорієнтації набагато гірший, ніж страх в ситуації орієнтації. Воїн на війні теж боїться, але якщо він вірно зорієнтований, він може здолати свій страх і перемогти ворога. Воїн, який боїться та ще і дезорієнтований (не знає, хто його ворог чи не знає, як воювати), в принципі не може перемогти.

Ось чому так важливо знати свого ворога і не уникати чіткої орієнтації на революцію, війну чи зміну правлячого класу, хай навіть ціною екзистенційних викликів для нього.

Україна сьогодні не досягла точки згоди. І закликати до «здорової солідарності чесних працівників» ще рано. Потрібно закликати до «здорової солідарності чесних революціонерів та чесних воїнів» проти «несолідарних груп» суспільства.

До згоди не готові, як мінімум, шість несолідарних груп, з якими суспільна угода не може бути укладена в жодному разі. Саме тому в даний момент процес Конституанти тимчасово має бути призупинений.

Українська громада має повернутися до процесу примусової солідаризації несолідарних груп. Цей процес конфліктний, нашого човна хитатиме, а в рядах несолідарних груп виникатиме паніка. І до цього потрібно бути готовими.

Давайте скажемо простіше. Допоки в політиці ми оперуємо «особливим статусом окремих територій», «зовнішньополітичними домовленостями з приводу власного суверенітету», «фальшивою Коаліцією», «олігархічним консенсусом», «кланом «петрушок»» і т.д. - ніякої суспільної угоди бути не може.

Суспільна угода виникає там, де суверенітет відновлено, ніяких особливих статусів на всій території не існує, «олігархічний консенсус» зруйновано і ніяких владних кланів, що збагачують в ході революції та війни, не існує.

Наостанок скажу про те, що найбільше мене роздратувало в зверненні групи «1-го грудня», - це останній абзац з притчею про жабку, яка борсалася, поки не збила масло (у їх зверненні - жабка в молоці, хоча в оригіналі - жабка у сметані, бо масло збивають зі сметани, а не з молока).

Так от, я не хочу бути «жабкою в сметані» і панічно борсатися в безвиході, сподіваючись, що рано чи пізно я можливо отримаю твердь під ногами у вигляді масла.

Я хочу знати смисл своїх дій задля довгої волі та великої енергійності, чітко бачити своїх ворогів задля завзяття і благородної люті, чітко розуміти перспективу свого бою задля ентузіазму майбутнього.

І для цього потрібне не панічне борсання, а стратегічний двобій.

Гідно бути благородним воїном, а не панічною «жабкою в сметані».

Згода в суспільстві досягається благородними і енергійними, іноді навіть героїчними, діями, а не борсанням в безвиході з надією на малоймовірне.

Сергій ДАЦЮК, для UAINFO