Кстатє, у мене досвід проживання в хаті без газового опалення є. Можу розказати трохи.

Було це на межі століття, я тоді працював практикантом на одному із брацлавських заводів. Так вийшло, що до бюджету мені не вистачило кількох балів - прохідний був 41, а я набрав 37 чи 38 - уже не пригадаю. Тому мені запропонували йти вчитись по лінії інтеграції з виробництвом.

Означало це дуже просту річ: коли мої сокурсники насолоджувались практичним триместром вдома чи на батьковій чи материній конторі, я їхав в Брацлав, жив там в гуртожитку і щодня ходив на роботу - копався в фінансових документах і базах даних часів пізнього СРСР, писаних на колінці в Трубо Поскакалі.

А в 2000 році практичний триместр випав на зиму, а вона люта була.

Гуртожиток, в якому ми жили - троє холостих спеціалістів, і один одружений, через стіну - представляв собою одноповерхову хату без зручностей. Опалення - вугільною буржуйкою. Нужник - на вулиці, типа сортир.

Хто перший приходить з роботи, той має вигрести з буржуйки окалину. Я не знаю, як це правильно зветься, а ми називали так. Вугілля нам було положено низькосортне, і половина із нього, обгораючи, виявлялась камінням. Іноді попадались навіть шматки кирпича (це так вугілля "оптимізували" наші постачальники із Донецької області).

Так от вигребеш окалину - винеси її на смітник, потім візьми і набери свіжого вугілля, і ще принеси два відра на підкидання. Після цього будь-ласка почекай годинку-другу, не знімаючи тулупа, поки нагріється вода в системі, і тільки тоді можеш зняти тулуп. Але не светр, бо все одно холодно.

Вночі, якщо не підкидати вугілля, вода охолоджується, і прокидаєшся ти, як правило, від повного дубаря. Тому спиш в одязі, інакше гарантована як мінімум ангіна. Замерзли ноги - біжи в підсобку підкидати, або й протоплювати заново, якщо ніч холодна була. Тобто, знову - вигреби шматки кирпича, і накидай вугілля знову.

Зрештою, ми втомились від такого абзацу - бо на роботу ходили всі напівпростужені, і однієї ночі просто тупо вкрали воз антрациту.

Яким чином цей віз потім списали, залишилось таємницею - бо практику ту до кінця я не доробив.

Мене звалив страшний бронхіт із температурою 41 градус. Якби я нелюдським зусиллям не зміг доїхати тоді до Вінниці, то так би і помер тоді.

Ось так і виглядатиме відмова від газу для села.