Питання "з того боку" - "А як, на ваш погляд, має відбуватися святкування перемоги над фашизмом?".

По-перше, святкування - то не зовсім прийнятний термін, хоча б тому, що невинні жертви вимагають усвідомлення, а не свят. Гітліризм - то явище, яке виникло не в безповітрянномому просторі. Гітлірізм виник, сформувався та укріпився того стану, що зміг забрати мільйони життів тому що отримав таку можливість.

Отримав від тих, хто до гітлірізма не мав ніякого відношення. Помилка цивілізації. Наша спільна помилка. Яке ж тут святкування? Варто виправляти помилки. Особливо тоді, коли є загроза їх повторення.

По-друге, радість від перемоги зрозуміла тоді, коли її демонструють переможці. Ті, хто воював, мають повне право на радість, на гордість, навіть на самозвеличування. Але їх діти, а особливо онуки мають в такий день відчувати щось інше. В цей день, згадуючи своїх близьких, що пережили війну, ми - люди сьогодення, маємо відчувати тугу, що близькі вже пішли. Всі ці дитчі спогади про дідів, які в цей день відчували себе якось по особливому, про близьких, що збиралися за сімейним столом, щоб згадати, пом'янути...

У здорової людини це викликає сум по тим, кого нема зараз, по життю яке минуло. Згадуючи дідуся в орденах неможливо радіти та пишатись, якщо виникає розуміння, що він вже помер. Якщо сьогодні люди, які не воювали, не знали, не пережили святкують, а не відчувають печалі по своїм особистим втратам - це викликає сумнів в щирості їх почуттів.

Якою має бути здорова реакція в такий знаковий день? Вона має бути особистісною, лише тоді вона не ображає пам'ять загиблих та травму тих, хто пережив все це жахіття.