Щороку 9-го травня найбільш «прогресивна частина людства» відзначає «перемогу радянського народу» у так званій «великій вітчизняній» війні. Взагалі свята, які з'явилися в Росії-Московії у ХХ столітті – це пророцтва письменника середини XIX століття Салтикова-Шедріна: «...праздников всего два. Один весною, немедленно после таяния снегов. Называется праздником неуклонности и служит приготовлением к предстоящим бедствиям. Другой осенью, называется праздником предержащих властей. И посвящается бедствиям уже испытанным. От будней эти праздники отличаются усиленной тренировкой в маршировке». У цій статті будуть розглянуті ключові моменти культу так званої «великої перемоги» в Росії-Московії, які істотно суттєво загострилися останнім часом.

Почати можна з того, що «перемога» є, а згадувати у тій війні радянському народу насправді нічого. Адже у тій війні не було жодного бою, який би істотно вплинув на хід війни. Нема чого згадувати завдяки існуванню радянської ідеології.

Абсолютно всі герої тієї війни, а також важливі події, - вигадані.

Тільки з крахом комунізму на початку 90-х років був дуже короткий проміжок часу, коли відкривалися радянські архіви і опубліковувалися радянські документи, наприклад, травня 1941 року. Оскільки історія в Росії-Московії ніколи не була наукою, а тільки захистом правлячого політичного режиму, то вже у 2000-му році ці документи були оголошені «нічого не значущими». І культ «великої перемоги», який, здавалося б, вже канув в історію, почав набирати нових обертів. З історичних шафок московітські «історики» витягли копроліти радянського періоду. Копроліт (у науковому розумінні цього слова) - це копалини екскрементів динозаврів. Історичними радянськими копролітами є «герої» і «героїчні битви». Але, всі ці «великі люди» і «звершення» мають альтернативну історію.

Наприклад, у 1951 році в Білорусії була проведена ексгумація на місці поховання екіпажу капітана Гастелло, який, як відомо, здійснив свій «подвиг» у серпні 1941-го. Яке ж було здивування радянського керівництва, коли замість екіпажу Гастелло, були виявлені останки екіпажу капітана Маслєннікова. Вийшло, що хтось дійсно цілився влучити своїм підбитим літаком в колону німецької техніки, але хто? Гастелло чи Маслєнніков? І вийшло, що Маслєнніков, оскільки залишки літака капітана Гастелло були знайдені далеко від дороги і в болоті. З іншого боку, факт аварії в німецькій колоні радянського бомбардувальника не підтверджується німецькими документами, захопленими у 1945 році.

Або, наприклад, як з технічної точки зору Олександр Матросов міг закрити груддю амбразуру німецької дерево-земляної вогневої точки (ДЗОТ)? Висота амбразури німецького ДЗОТ (залежно від ґрунту і місцевості) була від одного до двох метрів, під негативним кутом по відношенню до землі.

Вигадку про подвиг Матросова втілювали і в графічну форму

Таким чином, з урахуванням мінімального рівня лягти на амбразуру він просто не міг. Міг тільки до неї присісти, вставши на коліна. При цьому його положення щодо німецького кулемета MG-34 або MG-42 було б вкрай нестійким. Скорострільність кулемета MG-34 становила 900 пострілів на хвилину, скорострільність MG-42 - 1500 пострілів на хвилину. На дистанції «в упор» у буквальному сенсі його тіло було б за долю секунди розірвано на дві половини. А при врахуванні максимального рівня амбразури, тобто 2-х метрів, він не зміг би до неї навіть дістати. І так само, як і у випадку з Гастелло, «подвиг» Матросова не підтверджується жодними німецькими документами.

Не було й «подвигу» 28-ми панфіловців. Представниками радянської військової прокуратури було з'ясовано, що авторами цього «подвигу» в листопаді 1941 року були літературний кореспондент газети «Красная Звезда» Кривицький і головний редактор Ортенберг

Населених пунктів «Дубосєково» в районі Волоколамська - два, від села Дубосєково до роз'їзду Дубосєково різниця трохи більше 10 км. А ось про стійку оборону 4-ї роти 2-го батальйону 1075 стрілецького полку під якимось із цих двох Дубосєково 16-го листопада 1941 року нічого не повідомляється в доповідях передових підрозділів німецької 4-ї танкової армії.

Найграндіозніша танкова битва тієї війни відбулась не у 1943 році на «Курській дузі», а в червні 1941 року в районі Луцьк - Рівне - Броди. Друга танкова битва відбулась у травні 1942 року на Керченському півострові в Криму. Третя танкова битва - в червні 1942 року під Харковом. Четверта танкова битва відбулась теж у 1942 році, тільки у вересні, але вже в районі Сичівки. Всі перераховані танкові битви радянська сторона, незважаючи на більш ніж 5-ти кратну перевагу за кількістю танків, примудрилась програти з величезними втратами. Тільки в Криму та під Харковом 1942 року німці взяли в полон понад півтора мільйона радянських військовослужбовців. А фотографії танкової битви в районі Луцьк - Рівне - Броди, яка відбулась 23-го червня 1941 року, наочно показують, що таке радянський погром 1941 року.

Курська битва - це всього-на-всього лише одна з небагатьох вдалих радянських оборонних операцій

І то в ході її проведення німці втратили 30 танків, тоді як радянська сторона понад 300. Це дико навіть за мірками «радянського військового мистецтва». Щоб наступаюча сторона втратила в десять разів менше танків, ніж та, що тримала оборону - це треба було дійсно постаратися.

Розгляд особистих якостей окремо взятих простих трудівників тієї війни теж не на радянську користь. Льотчик німецького літака безпосередньої авіаційної підтримки Ю-87 Ганс Ульріх Рудель був збитий тричі, але жодного разу радянською винищувальною авіацією. Тільки вогнем з землі. При цьому Рудель здійснив понад 3 500 бойових вильотів. Особисто знищив більше, ніж 90 радянських танків, 900 автомобілів, 7 бронепоїздів, 4 крейсера і один лінкор. При цьому з жовтня 1944 року Рудель літав, маючи лише одну ногу. У Радянському Союзі не було жодного льотчика штурмової авіації, який хоча б приблизно міг зрівнятися з Руделем за бойовою результативністю та літав би маючи лише одну ногу.

Німецький льотчик-винищувач Еріх Хартманн почав воювати з жовтня 1943 року. До травня 1945 року він збив 350 радянських бойових літаків. Тільки один Хартманн провів в небі понад 1500 годин і 3000 вильотів, що вдвічі більше, ніж будь-яка радянська винищувальна ескадрилья за всю війну! У Радянському Союзі не було жодного льотчика-винищувача, який би збив близько сотні німецьких літаків. З 1945 по 1957 роки Хартманн провів у радянському полоні. При цьому він навідріз відмовився від співпраці з радянськими «органами». Цим простим вчинком Хартманн підтвердив те, що збиті ним літаки були не просто так, а тільки завдяки його особистим якостям. Основна з яких називається особистою мужністю.

Але й особисті якості радянських «полководців» і простих «трудівників» - це тільки частина проблеми.

Радянський Союз, а тепер і Росія-Московія відмовляються визнати те, що без поставок зі США і Великобританії СРСР не зміг би сам впоратися з тією війною.

Може б і зміг. Але вся справа в тому, що у Радянський Союз поставлялося в буквальному сенсі все: тушонка, взуття, одяг, літаки і танки. Легкові автомобілі, вантажівки і мотоцикли. Кораблі, паровози і вагони. Артилерійське знаряддя, стрілецька зброя, незліченна кількість боєприпасів, тисячі тонн пороху, вибухових речовин і засоби зв'язку. А, крім того, бавовна, мідь, нікель, молібден і вольфрам. Мотоцикли марки «Харлей Девідсон» з'явилися в Москві не у 1991 році, а в лютому 1942 року. Буде дуже смішно, але в СРСР зі США поставлялися навіть... ґудзики для солдатських шинелей.

Американський вантажний автомобіль марки «Додж ¾», практично досі знаходиться на озброєнні армій східного простору. Правда, в іншому зовнішньому вигляді. Називається цей автомобіль ГАЗ-66. У нього тільки форма відрізняється від оригіналу. Американські вантажні автомобілі марки «Студебеккер» послужили основою для створення в СРСР автомобілів ЗІС-151, пізніше ЗіЛ-151, 157 і 131.

З середини 70-х років минулого століття стверджується, що війну вів і виграв Радянський Союз проти німецького фашизму. При цьому німці не були ворогами, а тільки якісь фашисти. Тоді як, насправді, радянський девіз тієї війни був сформульований словами Іллі Еренбурга, сказаними ним 24 липня 1942 року: «убий німця».

При цьому жоден, хто святкує те «свято», не розуміє того факту, що на місцях боїв тієї війни ще лежать останки тисяч людей, які поклали свої життя за існування радянського політичного режиму.

Наприклад, в Синявинских болотах під Санкт-Петербургом. І багатьох інших місцях. Вбити німця! Може, й вбили. Але для того, щоб убити одного, потрібно було покласти в землю 5, а деколи й 10 власних солдатів. Рештки яких досі так і валяються на місцях колишніх боїв.

І що святкувати 9-го травня? Друга світова війна не закінчилась 9-го травня. Вона закінчилась 2-го вересня 1945 року з підписанням акту капітуляції Квантунської армії Японії, на американському лінкорі «Міссурі». А 9-го травня завершився лише один з етапів Другої світової війни.

Найбільших втрат СРСР у Другій світовій війні зазнав через своїх «полководців», які проводили ті чи інші операції абсолютно не замислюючись про те, з якими втратами вони закінчаться. Так виявилося не тільки з операціями 1941 і 1942 року, а й 1943, і 1944, і 1945 років. Крім того, не зрозуміло, для чого радянське керівництво проводило штурм Берліна, в результаті якого втратило ще понад мільйон власних громадян. Хоча, для радянського керівництва загиблі громадянами не були.

І традиційно для Росії-Московії ніхто не ніс відповідальності за загиблих. Бо загиблі ще за життя розуміли, що своїми смертями вони будуть компенсувати відсутність оперативно-тактичного таланту у радянського «командування».

Ветеран тієї війни, який в подальшому працював в Ермітажі, Нікулін Н.Н писав: «...Выйдя на нейтральную полосу, вовсе не кричали «За Родину! За Сталина!», как пишут в романах. Над передовой слышен был хриплый вой и густая матерная брань, пока пули и осколки не затыкали орущие глотки. До Сталина ли было, когда смерть рядом. Откуда же сейчас, опять возник миф, что победили только благодаря Сталину, под знаменем Сталина? У меня на этот счет нет сомнений. Те, кто победил, либо полегли на поле боя, либо спились, подавленные послевоенными тяготами. Ведь не только война, но и восстановление страны прошло за их счет. Те же из них, кто еще жив, молчат, сломленные. Остались у власти и сохранили силы другие - те, кто загонял людей в лагеря, те, кто гнал в бессмысленные кровавые атаки на войне. Они действовали именем Сталина, они и сейчас кричат об этом. Не было на передовой: «За Сталина! ... Надо думать, эта селекция народа - бомба замедленного действия: она взорвется через несколько поколений, в XXI веке, когда отобранная и взлелеянная большевиками масса подонков породит новые поколения себе подобных».

Це найбільш чесні слова щодо сучасної версії «свята перемоги», висловлені людиною, яка воювала в тій війні. І ця людина підтверджує думку, що радянський народ воював тільки за своє рабство, а не за щось інше.