Відомий американський економіст Майкл Портер (у співавторстві з Хіротакою Такеути і Маріко Сакакібара) у книзі «Японська економічна модель. Чи може Японія конкурувати?» писав про те, як важко спочатку виявити точки росту в економіці. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише академік НАН України  Богдан Данилишин.

За даними авторів цієї книги, Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості Японії, створене у 1949 році, дуже часто помилялося, визначаючи сектори, в яких повинно було відбутися економічне зростання. Проте сама діяльність міністерства, як архітектора промислової політики, арбітра за рішенням промислових проблем і суперечок, а також, як регулятора, була безумовно корисна, так як створювала конструктивний тиск на японський бізнес, коли від нього очікувалися певні досягнення, і, якщо б не ця його діяльність, навряд чи зростання японської економіки було б можливим. Тому що дуже важлива діяльність державних органів, які створюють в суспільстві певну напругу по очікуванню економічного зростання, особливо в країнах, для яких не характерні ендогенні технологічні інновації, до яких і належить Україна.

Саме тому в цій колонці я хотів би обговорити, в яких галузях української економіки можливо досягти зростання у відносно стислі терміни. Можливо, це дозволить деяким підприємцям і промисловцям зрозуміти щось для себе і здійснити це зростання. До того ж, це буде корисніше, ніж постійно обговорювати скасування віз для українців при відвідуванні країн ЄС або заборону на діяльність в Україні Шустера і подальше скасування цієї заборони, а також постійно звинувачувати Путіна у зниженні народжуваності кіз в селі Задворинці Київської області.

Ще одне питання: чи можливе у нас швидке економічне зростання? Не знаю. У економіки своє почуття ритму. У будь-якому випадку, якщо воно можливе, то лише тоді, коли ми його будемо бажати, і всіляко рухатися в цьому напрямку. А там уже - як Бог дасть.

Отже, яке наразі можливе економічне зростання в Україні? Я б назвав насамперед три типи можливого зростання в нашій економіці. Це:

1) зростання, пов'язане із загальним зростанням економіки, викликане нарощуванням українського експорту;

2) внутрішнє інвестиційне зростання;

3) зростання, викликане технологічними інноваціями в українській промисловості.

Зростання по першому типу у нас можливе в сільському господарстві. Справа в тому, що постійне збільшення народонаселення в світі як і раніше буде чинити підвищений попит на продукти харчування, і, відповідно, можна сподіватися на плавний підйом цін на продовольство.

Цей попит має кілька знизити темп у зв'язку з уповільненням темпів світового економічного зростання, в свою чергу, викликаного зниженням темпів економічної динаміки в Китаї.

Однак, оскільки це уповільнення носить не обвальний характер, то, швидше за все, попит на продовольство з боку Китаю впаде в дуже незначній мірі. Тому заходи стимулювання експорту продовольства з України можуть сприяти досягненню певного економічного зростання. Стверджувати те ж саме з приводу нашої металургійної галузі та хімічної промисловості не доводиться. Орієнтовані на експорт, вони зараз відчувають всі ті труднощі, які викликані «великим китайським економічним уповільненням» (а також введенням в експлуатацію в КНР сучасних потужностей в металургійній та хімічній промисловості), і очікувати швидкого вирішення цих проблем для даних категорій українських виробників не варто.

Зростання по другому типу для української економіки можливе і бажане. Інфраструктура в країні вкрай зношена, і її заміна на сучасну могла б стати одним із драйверів розвитку країни та її економічного зростання. Де знайти кошти для цього? Природно, за кордоном. А для цього, звичайно, ми повинні в найближчому майбутньому почати усі ті інституційні зміни, які і приведуть до радикального поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Тільки успішне проведення цих інституційних змін може привести в країну іноземних інвесторів в необхідній кількості. Вони з радістю будуть вітати відкриття нових секторів для розвитку своїх національних бізнесів. І ті, безумовно, прийдуть тоді в Україну, так як будуть залучені прекрасними можливостями заробітку більш високої економічної маржі - у зв'язку з більш низькими, ніж у їхніх країнах, рівнями промислової конкуренції в Україні. Окремо зазначу - відчуваю сильні почуття, коли представники, наприклад, ЄБРР (або інших міжнародних фінансових організацій) з цілком справедливим подивом говорять про те, що українські чиновники проявляють незрозумілу пасивність у питаннях надання проектів з покращення інфраструктури для кредитування їх реалізації міжнародними фінорганізаціями. Так і хочеться запитати - які більш важливі справи знаходяться у вітчизняних чиновників, що квоти на кредитування від міжнародних фінансових організацій залишаються не використаними, в той час, коли, наприклад, їздити багатьма вітчизняними автошляхами неможливо?

Третій тип зростання - зростання, пов'язане з впровадженням в українську економіку технологічних інновацій. Це найперспективніший напрямок нашого економічного зростання, так як він не настільки сильно залежить від міжнародної торгової кон'юнктури.

До того ж, для нього навіть не потрібні (хоча бажані, звичайно) масштабні інституційні соціальні зміни, опір введенню яких так люто чинять українські олігархи та їх ставленики у різних ешелонах влади. Мені нерідко говорять колеги про те, що масштабні інноваційні технологічні зміни в Україні неможливі, що Україна за роки незалежності розгубила весь свій креативний клас. Але індустріальна революція в 1930-ті роки була, з точки зору аналітиків того часу, також малоймовірна в Україні - і все ж таки її зробили, незважаючи на репресії сталінських сатрапів. Вірю, що зможемо і зараз.

До того ж, в рамках нової індустріальної революції потрібні не стільки сформовані фахівці в колишніх індустріальних укладах, скільки наявність наукових шкіл і технологічних університетів, які і створять нових промисловців і підприємців нового промислового устрою, а ці школи і університети в Україні є. Те, як ми відносно легко зайняли провідні місця в світі в офшорному програмуванні, як раз і говорить на захист цієї думки.

Ми можемо посісти провідні місця і в нових секторах світової економіки, що динамічно розвиваються - від створення застосування дронів до штучного інтелекту. Тут головне - здійснювати реальні зусилля по поліпшенню якості життя наших вчених, винахідників та технологічних підприємців, і результати не змусять себе чекати. Українська земля постійно народжує Корольових і Сікорських, Кумів і Левчиних, і нам просто потрібно створювати їм умови, необхідні для успішної творчості. Для початку - хоча б не заважати їм.

Ось такі збільшені точки росту я бачу в українській економіці, згідно з принципами економічної теорії. Як це реалізується на практиці? Чи вдасться швидко втілити в життя наявні можливості? Не знаю. Дуже багато що буде залежати від характеру нашого народу і того, наскільки він оптимістично дивиться в майбутнє. Я намагаюся дивитися в нього оптимістично - на всіх розвилках історичного розвитку українці завжди знаходили правильні рішення, нехай часом і не з першого разу. Знайдемо ми їх і тепер.