Які сни бачив у ніч із 9 на 10 травня Петро Олексійович, ми навряд чи колись дізнаємося (сновидіння президента - державна таємниця). Але не виключено, що навіть кошмарні. Усі підстави для цього були. На світ Божий добрі люди знову викинули пачку офшорних паперів, від яких у сильних світу цього чомусь мурашки по шкірі.

Минулого разу, коли журналістські нишпорки підняли завісу над президентською таємницею і розповіли, що Порошенко, який у переддень виборів клятвено обіцяв боротися з офшорами, вже будучи на посту, таки вдався до сумнівних послуг останніх, усе якось пощастило залагодити малими зусиллями. Поки вірні боти та юристи відгавкувалися, президент трохи помовчав, панічно думаючи, як виплутатися. Але, притиснутий японцями, котрі обіцяли дати грошей, під час візиту в країну самураїв, таки пояснив: він мусив ступити на слизьку дорогу, виконуючи іншу свою обіцянку - позбутися ROSHEN. В інший спосіб це, мовляв, неможливо.

Усе було б нічого, якби Петро Олексійович, чи то в стані афекту від власної щирості, чи то з побоювання видатися непереконливим, там-таки знову не пообіцяв негайно почати боротьбу з податковими гаванями, ініціювавши «реформу, яка унеможливить використання офшорних рахунків в Україні». Згодом він навіть анонсував підписання відповідного указу, а потім, що вже геть дивно, таки його підписав, створивши робочу групу для підготовки до 10 червня потрібних законопроектів. Можна не сумніватися, що почате президент обов'язково довів би до логічного кінця, як це робить завжди, але раптом трапилась оця прикра несподіванка з другим вкидом із «панамської папки».

Якби в довжелезному списку щасливих клієнтів офшорів не виявилася ціла когорта вірних соратників Петра Олексійовича, можна було б не звертати на ці папери уваги. Усі й так знають, хоч і не завжди можуть довести: з України гроші розумні люди, якщо вони раптом у їхній кишені з'являються, відразу спішать кудись надійно сховати. Тут немає нічого дивного. Інша річ, що йдеться про друзів президента, а всім відомо, що друзі для Петра Олексійовича - це його все. Він нічого так не цінує, як вірність та відданість, і готовий навіть заплющити очі на відверту дурість, некомпетентність та злочини цих осіб, якщо на їхні плечі можна надійно спертись і бути впевненим, що тебе не підставлять у лиху годину. А тепер запитання. Чи варто очікувати стовідсоткового виконання офшорної обіцянки гарантом? Чи готовий він підсунути свиню своїм найближчим приятелям і піти з ними на відкритий конфлікт?

У ситуації з черговим скандалом вражає ось що. Невміння, небажання чи й нездатність українських чиновників вчитися на власних помилках і робити висновки. Совєтське минуле так міцно травмувало їхню нестійку психіку, що навіть за два десятиліття за шаленого поступу науки й технологій пристосуватися до нових реалій їм видається неможливим. Ну невже важко було припустити, що за одним зливом піде другий? Невже не з'явилося бажання убезпечитись і зіграти на випередження? По-хорошому після першого-таки скандалу можна було просто чесно зізнатися: є певні проблеми в мене та друзів, і ми обіцяємо їх позбутися. Проблеми не такі вже й страшні, а явка з повинною завжди враховується й навіть може підняти рейтинг. Але тут знову спрацювало «а раптом пронесе, а раптом не дізнаються, а якось буде». От «якось» і вийшло. А тепер до повного комплекту ще й загальмована реакція, котра багато що прояснює. «Це маніпуляції», «я цього не робив», «усе законно», «ми брали ліцензію в НБУ», «СБУ все знала». Служба безпеки багато що знає, але це не аргумент, коли декларують прозорість, відкритість і чесність. Бракує ще тільки образитися, розплакатись і почати втирати рукавом шмарклі.

Це канібал Сталін міг собі дозволити відмовчуватися, збираючись із думками, коли почалася війна, а «перестройщик» Ґорбачов - проводити маївки, аби хоч трохи втаїти Чорнобильську катастрофу. Але ті часи минули. Нині, коли раптом що, відповідати треба швидко. Гібридна війна на планеті, і не одна. Врешті, можна й не реагувати, он скільки компромату викидають у рідні ЗМІ, і гріш йому ціна. Ігнорувати, аж поки забудеться, - хороший випробуваний спосіб, тільки в цьому випадку йдеться не про якісь коментарі у Facebook, а про світового масштабу скандал, і щось казати на ті звинувачення таки доведеться. Річ-бо не так в особистій репутації, як в іміджі країни, котру всі так щиро люблять і за котру готові мало не останні труси віддати. Річ, зрештою, у війні, яка відбирає тисячі життів у той час, коли хтось розумний вирішив трохи підзаробити чи на біду мінімізувати витрати.

Навчитися клянчити гроші, вимагати підтримки й санкцій, обіцяти, маніпулювати, викручуватися - діло нехитре. Молодці! А тепер навчіться ще казати правду, поводитися так, як вимагаєте від інших, і жити за тими законами, які самі пишете. Без цього кіна не буде й усе рано чи пізно закінчиться як завжди...